На думку відомих вчених світового рівня, саме гібридні війни стануть найпоширенішою формою конфліктів у ХХІ столітті, оскільки часто вони закінчуватимуться лише на рівні інформаційної чи економічної війни, не входячи у фазу збройного протистояння.
Системний розгляд новітніх технологій, стратегій та інструментів, які застосовувались у ході гібридних війн у В’єтнамі, Афганістані, Нікараґуа, Лівії, Сирії, Іраку, Кувейті, Боснії, Придністров’ї, Нагірному Карабасі, Південній Осетії, Абхазії, в Криму, на Сході України тощо, дозволив виділити характерні ознаки гібридних війн.
Насамперед гібридну війну не оголошують. «Інвазія» ворожої держави відбувається поступово, під прикриттям нібито «місцевих ополченців» та «добровольців». Це дає змогу державі-завойовнику не нести жодної відповідальності та позиціонувати себе як «третю сторону» на переговорах «воюючих сторін».
Друга основна ознака гібридної війни – гуманітарна складова – соціальні технології стають повноправною частиною бойових операцій. Маніпулювання свідомістю широких верств населення, агресивна пропаганда та контрпропаганда, насамперед через засоби масової інформації, набувають характеру збройних засобів. В результаті тактичними засобами ведення гібридної війни стає не тільки вогнепальна, а й ментальна та інформаційна зброя.
До інших характерних рис сучасних гібридних війн також слід віднести:
·гібридна війна охоплює дії державних і недержавних акторів різних рівнів;
·гібридна війна передбачає комбінування традиційного й нетрадиційного інструментарію впливу для досягнення цілей;
·спостерігається домінування невійськових засобів досягнення стратегічних і тактичних цілей;
·гібридна війна має асиметричний характер впливу, тобто нелінійні, багаторівневі й латентні атаки на різноманітні сфери життєдіяльності держави – від функціонування політичного режиму до моральних установок у суспільстві.
Тому для опору та стримування агресора у ході гібридної війни необхідно мати чітке розуміння природи й характеру гібридного конфлікту. На стратегію агресора у гібридній війні можна відповісти лише багатовимірною стратегією, тобто певним комплексом довгострокових політичних, дипломатичних, інформаційних та економічних заходів, реалізованих на рівнях міждержавного співробітництва, окремої держави, суспільства, бізнесу, громадянина (людини).
Підсумуємо основні висновки щодо можливих заходів протидії гібридним загрозам на міжнародному та національному рівнях.
По-перше, система безпеки, яку розробило міжнародне право після 1945 р., сьогодні не здатне відповісти на загрозу нового виклику – гібридну війну, а провідні світові організації, такі як ООН, будують свою діяльність на підставі доктрин, ухвалених після Другої світової війни.
Через відсутність дипломатичного імперативу і реальних важелів впливу система колективної світової безпеки сьогодні виглядає досить слабкою, особливо з огляду на привілейований статус у Радбезі ООН нинішньої країни-агресора. Отже, безпекова модель, яка з’явилася на згарищах Другої світової війни, не відповідає геополітичній ситуації і глобальним викликам сьогодення і потребує змінення. До цього слід додати, що сучасні типи гібридних конфліктів потребують зовсім іншого правового трактування.
По-друге, необхідність захисту на національному рівні від гібридних викликів і загроз вимагає удосконалення в Україні діяльності (з виключенням формального підходу до роботи) ситуаційних центрів Кабінету Міністрів України, при Апараті Ради національної безпеки і оборони, інших державних органів, органів сектору безпеки і оборони – системи підтримки прийняття рішень на державному рівні для чіткої ідентифікації та протидії гібридним загрозам, координації дій усіх державних органів з метою забезпечення комплексної національної безпеки та системного виконання цими органами своїх функцій з попередження, виявлення та нейтралізації гібридних загроз.
Механізм створення подібних ситуаційних центрів – систем підтримки прийняття рішень на національному рівні свого часу був розроблений почесним директором Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук (НАН) України, академіком НАН України, доктором технічних наук Анатолієм Олексійовичем Морозовим. Цей вчений створив свою наукову школу «Теорія і практика створення інтелектуальних автоматизованих систем підтримки прийняття колективних рішень (типу Ситуаційний центр)». У минулому саме цей науковець виступив генеральним конструктором Єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами України.
Сьогодні прийняття рішень з питань управління об’єктами (системами) з метою протидії гібридним загрозам на державному рівні відбувається в умовах багатокритеріальності, багатофакторності, невизначеності та наявності великої кількості обмежень, що приводить до того, що особи, які приймають управлінські рішення у цій сфері діяльності без додаткової аналітичної і інструментальної підтримки, часто використовують спрощені, а іноді суперечливі вирішальні правила та непідтверджену емпірику.
Складність проблеми ситуативного прийняття рішення при управлінні високодинамічними, багаторівневими структурами визначається тим, що доводиться використовувати велику кількість неоднозначної, слабоструктурованої інформації, враховувати різні інтереси, прогнозувати та оцінювати наслідки, пов’язані з можливими варіантами рішень. Саме швидкі зміни стану об’єкта, збільшення об’ємів інформації, ускладнення задач, необхідність урахування великої кількості факторів впливу потребують використання новітніх інформаційних технологій, штучного інтелекту у процесі прийняття рішень з метою протидії гібридним загрозам на державному рівні з поглибленим аналізом запропонованих можливих альтернативних варіантів рішень.
Ці особливості і обумовлюють те, що в процесах формування механізмів прийняття ефективних рішень з протидії гібридним загрозам у державі особлива увага приділяється використанню інформаційно-аналітичних систем, які дозволяють швидко «занурити» учасників процесу прийняття рішень у проблему, що розглядається, «навчити говорити» на одній мові, допомогти розібратися у проблемі, правильно сформулювати запити до зовнішніх джерел інформації і спільно підготувати достатньо обґрунтоване погоджене рішення. Крім того, збільшення об’ємів інформації, яка надходить в органи державного управління та безпосередньо до керівників, необхідність урахування великої кількості взаємопов’язаних факторів та динамічно змінюваних умов функціонування різних критично важливих об’єктів у державі, навколишнього середовища вимагають використовувати в процесі прийняття управлінських рішень нові інформаційні технології ситуативної підтримки прийняття рішень.
Таким інструментом для вирішення питань прийняття управлінських рішень у сфері протидії гібридним загрозам на державному рівні на сьогодні став Ситуаційний центр.
Ситуаційні центри – це автоматизовані системи ситуаційного управління та підтримки прийняття рішень, які базуються на ситуативному підході до прийняття рішень та які об’єднують широкий спектр новітних інформаційних технологій, людські можливості та теорію прийняття рішень, а також дозволяють приймати колективні рішення, аналізувати та прогнозувати їх результати.
Ситуаційний центр функціонує як організаційно-технічний комплекс, основою якого є інформаційні технології, що підтримують управлінські рішення на основі комплексного моніторингу чинників впливу на розвиток процесів, що відбуваються в об’єкті управління. Ситуаційний центр є важливим компонентом забезпечення адекватного оперативного управління складними системами різного масштабу та призначення.
У будь-якій державі мають бути створені ситуаційні центри національного й галузевого рівнів для побудови національної мережі розподілених ситуаційних центрів з протидії гібридним загрозам.
У цілому, для протидії гібридним загрозам у державному безпековому механізмі доцільно впровадити такі заходи:
·запровадження цілісного стратегічного системного бачення державної безпекової політики й необхідність її реформування, що можливо здійснити завдяки системі підтримки прийняття рішень для протидії гібридним загрозам на національному рівні;
·повна деполітизація державного безпекового механізму та підвищення його професіоналізму, скоординованості та спроможностей реагувати на нові гібридні загрози й новітні виклики (усунення суб’єктивного підходу окремих політичних діячів, які знаходяться при владі, щодо створення перешкод у реалізації заходів, запропонованих ситуаційними центрами Кабінету Міністрів України, при Апараті Ради національної безпеки і оборони, щодо протидії гібридним впливам на державному рівні);
·застосування дієвих заходів з викорінення агентури держави-агресора зі стратегічних підприємств та інших об’єктів критичної інфраструктури держави-мішені;
·схвалення окремим документом на національному рівні комплексу заходів з протидії гібридним загрозам за зразком Спільного рамкового документу ЄС з протидії гібридним загрозам;
·ліквідація наявних та нейтралізація нових спроб встановлення прихованих контурів зовнішнього управління секторамим економіки та політики з боку держави-агресора;
·аналіз та ідентифікація способів, методів, інструментарію та ступеню впливу держави-агресора на державу-мішень, визначення критичних галузей щодо усунення зовнішнього впливу на них, розроблення плану з нейтралізації зовнішнього впливу на окремі сфери діяльності держави-мішені;
·протидія прихованій і замаскованій експансії держави-агресора в чутливі сфери діяльності держави-мішені, передусім в енергетичний, оборонний і фінансовий сектори;
·забезпечення постійного моніторингу безпекової ситуації в країні, насамперед моніторингу дій фінансово-промислових груп та оцінювання ймовірних сценаріїв впливу на них з боку держави-агресора для коригування державної політики.
Рішення, які ухвалюються в інтересах забезпечення обороноздатності держави, є досить відповідальними, а тому потребують усунення відповідних інформаційних фільтрів, для забезпечення однозначного виконання ухвалених рішень у сфері протидії гібридним загрозам зі встановленням відповідальності певних посадових осіб за їх невиконання, а не «складування» ухвалених рішень без їх реалізації на практиці, а також потребують системного врахування впливу багатьох чинників, моделі гібридних загроз, що можливо лише за умов попереднього дослідження їхнього впливу на забезпечуваний у державі рівень національної безпеки.
Для детальнішого ознайомлення з питанням гібридної війни, варто звернутися до книги "Гибридні Війни (Історія, Політика, Безпека)", яка детально охоплює історичні приклади, аналізує сучасні тенденції та пропонує рекомендації щодо заходів протидії.
Системний розгляд новітніх технологій, стратегій та інструментів, які застосовувались у ході гібридних війн у В’єтнамі, Афганістані, Нікараґуа, Лівії, Сирії, Іраку, Кувейті, Боснії, Придністров’ї, Нагірному Карабасі, Південній Осетії, Абхазії, в Криму, на Сході України тощо, дозволив виділити характерні ознаки гібридних війн.
Насамперед гібридну війну не оголошують. «Інвазія» ворожої держави відбувається поступово, під прикриттям нібито «місцевих ополченців» та «добровольців». Це дає змогу державі-завойовнику не нести жодної відповідальності та позиціонувати себе як «третю сторону» на переговорах «воюючих сторін».
Друга основна ознака гібридної війни – гуманітарна складова – соціальні технології стають повноправною частиною бойових операцій. Маніпулювання свідомістю широких верств населення, агресивна пропаганда та контрпропаганда, насамперед через засоби масової інформації, набувають характеру збройних засобів. В результаті тактичними засобами ведення гібридної війни стає не тільки вогнепальна, а й ментальна та інформаційна зброя.
До інших характерних рис сучасних гібридних війн також слід віднести:
·гібридна війна охоплює дії державних і недержавних акторів різних рівнів;
·гібридна війна передбачає комбінування традиційного й нетрадиційного інструментарію впливу для досягнення цілей;
·спостерігається домінування невійськових засобів досягнення стратегічних і тактичних цілей;
·гібридна війна має асиметричний характер впливу, тобто нелінійні, багаторівневі й латентні атаки на різноманітні сфери життєдіяльності держави – від функціонування політичного режиму до моральних установок у суспільстві.
Тому для опору та стримування агресора у ході гібридної війни необхідно мати чітке розуміння природи й характеру гібридного конфлікту. На стратегію агресора у гібридній війні можна відповісти лише багатовимірною стратегією, тобто певним комплексом довгострокових політичних, дипломатичних, інформаційних та економічних заходів, реалізованих на рівнях міждержавного співробітництва, окремої держави, суспільства, бізнесу, громадянина (людини).
Підсумуємо основні висновки щодо можливих заходів протидії гібридним загрозам на міжнародному та національному рівнях.
По-перше, система безпеки, яку розробило міжнародне право після 1945 р., сьогодні не здатне відповісти на загрозу нового виклику – гібридну війну, а провідні світові організації, такі як ООН, будують свою діяльність на підставі доктрин, ухвалених після Другої світової війни.
Через відсутність дипломатичного імперативу і реальних важелів впливу система колективної світової безпеки сьогодні виглядає досить слабкою, особливо з огляду на привілейований статус у Радбезі ООН нинішньої країни-агресора. Отже, безпекова модель, яка з’явилася на згарищах Другої світової війни, не відповідає геополітичній ситуації і глобальним викликам сьогодення і потребує змінення. До цього слід додати, що сучасні типи гібридних конфліктів потребують зовсім іншого правового трактування.
По-друге, необхідність захисту на національному рівні від гібридних викликів і загроз вимагає удосконалення в Україні діяльності (з виключенням формального підходу до роботи) ситуаційних центрів Кабінету Міністрів України, при Апараті Ради національної безпеки і оборони, інших державних органів, органів сектору безпеки і оборони – системи підтримки прийняття рішень на державному рівні для чіткої ідентифікації та протидії гібридним загрозам, координації дій усіх державних органів з метою забезпечення комплексної національної безпеки та системного виконання цими органами своїх функцій з попередження, виявлення та нейтралізації гібридних загроз.
Механізм створення подібних ситуаційних центрів – систем підтримки прийняття рішень на національному рівні свого часу був розроблений почесним директором Інституту проблем математичних машин і систем Національної академії наук (НАН) України, академіком НАН України, доктором технічних наук Анатолієм Олексійовичем Морозовим. Цей вчений створив свою наукову школу «Теорія і практика створення інтелектуальних автоматизованих систем підтримки прийняття колективних рішень (типу Ситуаційний центр)». У минулому саме цей науковець виступив генеральним конструктором Єдиної автоматизованої системи управління Збройними силами України.
Сьогодні прийняття рішень з питань управління об’єктами (системами) з метою протидії гібридним загрозам на державному рівні відбувається в умовах багатокритеріальності, багатофакторності, невизначеності та наявності великої кількості обмежень, що приводить до того, що особи, які приймають управлінські рішення у цій сфері діяльності без додаткової аналітичної і інструментальної підтримки, часто використовують спрощені, а іноді суперечливі вирішальні правила та непідтверджену емпірику.
Складність проблеми ситуативного прийняття рішення при управлінні високодинамічними, багаторівневими структурами визначається тим, що доводиться використовувати велику кількість неоднозначної, слабоструктурованої інформації, враховувати різні інтереси, прогнозувати та оцінювати наслідки, пов’язані з можливими варіантами рішень. Саме швидкі зміни стану об’єкта, збільшення об’ємів інформації, ускладнення задач, необхідність урахування великої кількості факторів впливу потребують використання новітніх інформаційних технологій, штучного інтелекту у процесі прийняття рішень з метою протидії гібридним загрозам на державному рівні з поглибленим аналізом запропонованих можливих альтернативних варіантів рішень.
Ці особливості і обумовлюють те, що в процесах формування механізмів прийняття ефективних рішень з протидії гібридним загрозам у державі особлива увага приділяється використанню інформаційно-аналітичних систем, які дозволяють швидко «занурити» учасників процесу прийняття рішень у проблему, що розглядається, «навчити говорити» на одній мові, допомогти розібратися у проблемі, правильно сформулювати запити до зовнішніх джерел інформації і спільно підготувати достатньо обґрунтоване погоджене рішення. Крім того, збільшення об’ємів інформації, яка надходить в органи державного управління та безпосередньо до керівників, необхідність урахування великої кількості взаємопов’язаних факторів та динамічно змінюваних умов функціонування різних критично важливих об’єктів у державі, навколишнього середовища вимагають використовувати в процесі прийняття управлінських рішень нові інформаційні технології ситуативної підтримки прийняття рішень.
Таким інструментом для вирішення питань прийняття управлінських рішень у сфері протидії гібридним загрозам на державному рівні на сьогодні став Ситуаційний центр.
Ситуаційні центри – це автоматизовані системи ситуаційного управління та підтримки прийняття рішень, які базуються на ситуативному підході до прийняття рішень та які об’єднують широкий спектр новітних інформаційних технологій, людські можливості та теорію прийняття рішень, а також дозволяють приймати колективні рішення, аналізувати та прогнозувати їх результати.
Ситуаційний центр функціонує як організаційно-технічний комплекс, основою якого є інформаційні технології, що підтримують управлінські рішення на основі комплексного моніторингу чинників впливу на розвиток процесів, що відбуваються в об’єкті управління. Ситуаційний центр є важливим компонентом забезпечення адекватного оперативного управління складними системами різного масштабу та призначення.
У будь-якій державі мають бути створені ситуаційні центри національного й галузевого рівнів для побудови національної мережі розподілених ситуаційних центрів з протидії гібридним загрозам.
У цілому, для протидії гібридним загрозам у державному безпековому механізмі доцільно впровадити такі заходи:
·запровадження цілісного стратегічного системного бачення державної безпекової політики й необхідність її реформування, що можливо здійснити завдяки системі підтримки прийняття рішень для протидії гібридним загрозам на національному рівні;
·повна деполітизація державного безпекового механізму та підвищення його професіоналізму, скоординованості та спроможностей реагувати на нові гібридні загрози й новітні виклики (усунення суб’єктивного підходу окремих політичних діячів, які знаходяться при владі, щодо створення перешкод у реалізації заходів, запропонованих ситуаційними центрами Кабінету Міністрів України, при Апараті Ради національної безпеки і оборони, щодо протидії гібридним впливам на державному рівні);
·застосування дієвих заходів з викорінення агентури держави-агресора зі стратегічних підприємств та інших об’єктів критичної інфраструктури держави-мішені;
·схвалення окремим документом на національному рівні комплексу заходів з протидії гібридним загрозам за зразком Спільного рамкового документу ЄС з протидії гібридним загрозам;
·ліквідація наявних та нейтралізація нових спроб встановлення прихованих контурів зовнішнього управління секторамим економіки та політики з боку держави-агресора;
·аналіз та ідентифікація способів, методів, інструментарію та ступеню впливу держави-агресора на державу-мішень, визначення критичних галузей щодо усунення зовнішнього впливу на них, розроблення плану з нейтралізації зовнішнього впливу на окремі сфери діяльності держави-мішені;
·протидія прихованій і замаскованій експансії держави-агресора в чутливі сфери діяльності держави-мішені, передусім в енергетичний, оборонний і фінансовий сектори;
·забезпечення постійного моніторингу безпекової ситуації в країні, насамперед моніторингу дій фінансово-промислових груп та оцінювання ймовірних сценаріїв впливу на них з боку держави-агресора для коригування державної політики.
Рішення, які ухвалюються в інтересах забезпечення обороноздатності держави, є досить відповідальними, а тому потребують усунення відповідних інформаційних фільтрів, для забезпечення однозначного виконання ухвалених рішень у сфері протидії гібридним загрозам зі встановленням відповідальності певних посадових осіб за їх невиконання, а не «складування» ухвалених рішень без їх реалізації на практиці, а також потребують системного врахування впливу багатьох чинників, моделі гібридних загроз, що можливо лише за умов попереднього дослідження їхнього впливу на забезпечуваний у державі рівень національної безпеки.
Для детальнішого ознайомлення з питанням гібридної війни, варто звернутися до книги "Гибридні Війни (Історія, Політика, Безпека)", яка детально охоплює історичні приклади, аналізує сучасні тенденції та пропонує рекомендації щодо заходів протидії.