У найближчому майбутньому зростатиме попит на енергоносії, як і ступінь взаємозалежності між країнами-виробниками, транзитними країнами / логістичними компаніями та державами-споживачами. Глобалізація енергетичних ринків збільшує взаємозалежність усіх їхніх учасників та створює нові вразливості й загрози в системах постачання та розподілу енергоносіїв. На енергетичному ринку спостерігається загострення конкуренції, його основні учасники – провідні світові енергетичні гравці – проводять «спецоперації» та енергетичні війни, здійснюють шантаж із метою глобального впливу в міжнародному протистоянні, пов'язаному з боротьбою за контроль над розподілом та постачанням енергоресурсів, що посилює нервозність у світовій енергоспільноті.
Один із ключових принципів енергетичної стабільності, безпеки та незалежності – це стійка міжнародна взаємодія між індустріальними, науково-технічними та громадськими інститутами. Такий зв'язок передбачає гармонізацію відносин між цими інститутами в різних країнах, що поділяють схожі цивілізаційні принципи співіснування у сферах енергетики (з наукою та виробництвом включно), енергетичної інфраструктури та відповідної профільної освіти.
Газова криза в Європі у 2021–2022 рр. виявила всі приховані недоліки енергетичних стратегій країн ЄС, що надмірно покладаються на газ як на перехідне паливо. Вона також однозначно показала, що тарифи на викиди CO2 та ринкові чинники не можуть забезпечити своєчасну відмову від вугілля чи інших видів викопного палива та ефективність енергопостачання. Крім того, у європейських державах вчасно не було вжито заходів для забезпечення енергетичної безпеки, наслідком чого стала повна залежність від енергоносіїв одного постачальника.
У 2021 р., коли відбулося відновлення економіки та стрімко зріс попит на енергоресурси, відновлювані джерела енергії (ВДЕ) також виявилися нездатними задовольнити його, тому економіка закономірно звернулася до викопних видів палива – природного газу, нафти й навіть вугілля. Енергетичний перехід, який є невід'ємною частиною руху країн ЄС до «чистої економіки» на основі використання ВДЕ, не сприяв усуненню такої загрози енергетичній безпеці, як ненадійність енергетичних постачань, до якої дуже чутливо ставиться більшість країн-членів ЄС. Відновлювальним джерелам енергії в ЄС не вдалося замістити не лише газ, а й «брудне» вугілля, а швидкість скорочення вугільної генерації уповільнила зростання відключень і виводу з експлуатації ядерних потужностей.
На практиці енергетика на базі ВДЕ виявилася більш політичним, а не економічно обґрунтованим чи виправданим рішенням. Альтернативна енергетика виявилася ненадійною і потребує великих генерувальних потужностей, значного обсягу заміщувальних потужностей та створення величезних обсягів сховищ для виробленої сонячними та вітровими електростанціями енергії.
Стовідсоткова бездумна декарбонізація енергетики з ліквідацією вугільних електростанцій та створення перешкод для подальшого розвитку ядерної енергетики виявилося утопічною ідеєю, оскільки функціонування сонячних та вітрових електростанцій практично не супроводжувалося додатковими заходами щодо підвищення стабільності, балансування об'єднаних енергосистем у Європі. Не з'явилося на території країн-членів ЄС нових гідроакумулювальних електростанцій (ГАЕС). Не так масштабно, як вимагалося, розширювалася мережева енергетична інфраструктура.
Водночас слід взяти до уваги, що будівництво морських вітроенергетичних установок обходиться дорожче, ніж сучасних стаціонарних атомних електростанцій і водневих енергетичних установок на паливних елементах (в еквівалентних потужностях).
Якщо частка ядерної генерації в ЄС надалі скорочуватиметься, як стверджує низка незалежних експертів, то плани розвитку вітрової і сонячної генерації та заходи підвищення енергоефективності ніколи не забезпечать на практиці заміщення ядерних потужностей, що вибувають.
Незалежні експерти переконані, що в умовах масштабної енергетичної кризи в Європі та світі атомна енергетика має відігравати роль або основної, або балансуючої генерації в разі будівництва нових маневрених реакторів та впровадження технології малих модульних (ядерних) ректорів (ММР/SMR). Причому для створення таких енергосистем будівництво нових реакторів слід розпочинати вже зараз. До того ж, у багатьох європейських країнах старі атомні енергетичні потужності поступово виводитимуть з експлуатації, а для їх заміщення новими енергоблоками із сучасними технологічними рішеннями потрібен час і стратегічні політичні рішення. Зважаючи на гостру енергетичну кризу, питання розвитку нових ядерних технологій у європейських країнах є актуальним.
Тільки прискорене розгортання сучасних атомних проєктів на основі використання найновіших ядерних технологій у країнах ЄС, поєднане із зростанням інвестицій в енергоефективність і розумним та оптимальним розвитком ВДЕ, дозволить цим країнам вийти з енергетичної та кліматичної криз. Нове покоління компактних і безпечних енергогенерувальних установок на базі SMR-технології, що заміщуватимуть, зокрема, джерела генерації на існуючих вугільних ТЕЦ, зможуть вирішити низку комунально-економічних завдань, як-от: комбіноване виробництво класичної енергії, тригенерація, виробництво чистого водню, опріснення води та багато іншого.
З урахуванням того, що природний газ та ядерне паливо вже офіційно віднесені до категорії чистих джерел, необхідно створити профільну інформаційно-адміністративну систему, яка б пов'язувала основні індустріальні та науково-технічні структури в різних країнах, що, доповнюючи одна одну, формуватимуть цілісний і стабільний світоустрій. на основі комплексного використання в економіці та життєдіяльності енергії сонця й вітру, природного газу та ядерного палива (з ухилом у бік останнього).
Більш детально про структуру світового ринку енергетики в сучасних умовах - у книзі компанії Сідкон Енергетичні війни як загроза національній безпеці держав Євросоюзу. У книзі глибоко і системно розкрита проблема енергетичних війн та їх наслідків, а також енергетичної безпеки: технології «лобіювання» провідними світовими енергетичними гравцями проектів в енергетичній сфері як фактори перерозподілу ділового та політичного впливу в світі, проблеми глобальної енергетичної безпеки та можливі шляхи їх вирішення.
Книга становить інтерес для наукових співробітників та аналітиків, державних діячів та представників бізнесу, які займаються проблемами поточного та стратегічного розвитку енергетики, а також буде корисною для освітніх цілей.
Один із ключових принципів енергетичної стабільності, безпеки та незалежності – це стійка міжнародна взаємодія між індустріальними, науково-технічними та громадськими інститутами. Такий зв'язок передбачає гармонізацію відносин між цими інститутами в різних країнах, що поділяють схожі цивілізаційні принципи співіснування у сферах енергетики (з наукою та виробництвом включно), енергетичної інфраструктури та відповідної профільної освіти.
Газова криза в Європі у 2021–2022 рр. виявила всі приховані недоліки енергетичних стратегій країн ЄС, що надмірно покладаються на газ як на перехідне паливо. Вона також однозначно показала, що тарифи на викиди CO2 та ринкові чинники не можуть забезпечити своєчасну відмову від вугілля чи інших видів викопного палива та ефективність енергопостачання. Крім того, у європейських державах вчасно не було вжито заходів для забезпечення енергетичної безпеки, наслідком чого стала повна залежність від енергоносіїв одного постачальника.
У 2021 р., коли відбулося відновлення економіки та стрімко зріс попит на енергоресурси, відновлювані джерела енергії (ВДЕ) також виявилися нездатними задовольнити його, тому економіка закономірно звернулася до викопних видів палива – природного газу, нафти й навіть вугілля. Енергетичний перехід, який є невід'ємною частиною руху країн ЄС до «чистої економіки» на основі використання ВДЕ, не сприяв усуненню такої загрози енергетичній безпеці, як ненадійність енергетичних постачань, до якої дуже чутливо ставиться більшість країн-членів ЄС. Відновлювальним джерелам енергії в ЄС не вдалося замістити не лише газ, а й «брудне» вугілля, а швидкість скорочення вугільної генерації уповільнила зростання відключень і виводу з експлуатації ядерних потужностей.
На практиці енергетика на базі ВДЕ виявилася більш політичним, а не економічно обґрунтованим чи виправданим рішенням. Альтернативна енергетика виявилася ненадійною і потребує великих генерувальних потужностей, значного обсягу заміщувальних потужностей та створення величезних обсягів сховищ для виробленої сонячними та вітровими електростанціями енергії.
Стовідсоткова бездумна декарбонізація енергетики з ліквідацією вугільних електростанцій та створення перешкод для подальшого розвитку ядерної енергетики виявилося утопічною ідеєю, оскільки функціонування сонячних та вітрових електростанцій практично не супроводжувалося додатковими заходами щодо підвищення стабільності, балансування об'єднаних енергосистем у Європі. Не з'явилося на території країн-членів ЄС нових гідроакумулювальних електростанцій (ГАЕС). Не так масштабно, як вимагалося, розширювалася мережева енергетична інфраструктура.
Водночас слід взяти до уваги, що будівництво морських вітроенергетичних установок обходиться дорожче, ніж сучасних стаціонарних атомних електростанцій і водневих енергетичних установок на паливних елементах (в еквівалентних потужностях).
Якщо частка ядерної генерації в ЄС надалі скорочуватиметься, як стверджує низка незалежних експертів, то плани розвитку вітрової і сонячної генерації та заходи підвищення енергоефективності ніколи не забезпечать на практиці заміщення ядерних потужностей, що вибувають.
Незалежні експерти переконані, що в умовах масштабної енергетичної кризи в Європі та світі атомна енергетика має відігравати роль або основної, або балансуючої генерації в разі будівництва нових маневрених реакторів та впровадження технології малих модульних (ядерних) ректорів (ММР/SMR). Причому для створення таких енергосистем будівництво нових реакторів слід розпочинати вже зараз. До того ж, у багатьох європейських країнах старі атомні енергетичні потужності поступово виводитимуть з експлуатації, а для їх заміщення новими енергоблоками із сучасними технологічними рішеннями потрібен час і стратегічні політичні рішення. Зважаючи на гостру енергетичну кризу, питання розвитку нових ядерних технологій у європейських країнах є актуальним.
Тільки прискорене розгортання сучасних атомних проєктів на основі використання найновіших ядерних технологій у країнах ЄС, поєднане із зростанням інвестицій в енергоефективність і розумним та оптимальним розвитком ВДЕ, дозволить цим країнам вийти з енергетичної та кліматичної криз. Нове покоління компактних і безпечних енергогенерувальних установок на базі SMR-технології, що заміщуватимуть, зокрема, джерела генерації на існуючих вугільних ТЕЦ, зможуть вирішити низку комунально-економічних завдань, як-от: комбіноване виробництво класичної енергії, тригенерація, виробництво чистого водню, опріснення води та багато іншого.
З урахуванням того, що природний газ та ядерне паливо вже офіційно віднесені до категорії чистих джерел, необхідно створити профільну інформаційно-адміністративну систему, яка б пов'язувала основні індустріальні та науково-технічні структури в різних країнах, що, доповнюючи одна одну, формуватимуть цілісний і стабільний світоустрій. на основі комплексного використання в економіці та життєдіяльності енергії сонця й вітру, природного газу та ядерного палива (з ухилом у бік останнього).
Більш детально про структуру світового ринку енергетики в сучасних умовах - у книзі компанії Сідкон Енергетичні війни як загроза національній безпеці держав Євросоюзу. У книзі глибоко і системно розкрита проблема енергетичних війн та їх наслідків, а також енергетичної безпеки: технології «лобіювання» провідними світовими енергетичними гравцями проектів в енергетичній сфері як фактори перерозподілу ділового та політичного впливу в світі, проблеми глобальної енергетичної безпеки та можливі шляхи їх вирішення.
Книга становить інтерес для наукових співробітників та аналітиків, державних діячів та представників бізнесу, які займаються проблемами поточного та стратегічного розвитку енергетики, а також буде корисною для освітніх цілей.