Для гібридних війн характерним проявом є енергетична агресія. Енергетична зброя може застосовуватися для досягнення політичних цілей. Наприклад, енергетичним ресурсом, яким росія шантажувала Україну та країни ЄС, став природний газ. Газова війна росії проти України та ЄС розпочалася задовго до початку повномасштабних військових дій на території України: першими її проявами стали газові кризи у 2006 р. і 2009 р., коли росія переривала транзит природного газу територією України. По суті, енергоресурси використовувались для покарання тих, хто намагається знизити російський вплив.
У доповіді Інституту ЄС щодо безпеки події 2006 та 2009 рр. названо «тривожним дзвінком» (wake-up call), завдяки чому питання про енергетичну безпеку поставок надзвичайно актуалізувалося в політичному порядку денному Європи.
Газові війни між росією та Україною у 2006 та 2009 рр. стали останньою межею у російсько-європейських відносинах, після чого ЄС відмовився від ідеї енергетичного альянсу з Росією.
4 травня 2006 р. на конференції у Вільнюсі було вперше на високому рівні озвучено концепт «енергетичної зброї» в сучасній історії торгівлі енергоресурсами між росією та ЄС. На конференції віце-президент США Дік Чейні виступив з промовою, де серед інших звинувачень на адресу росії згадав можливе зловживання торгівлею енергоресурсами. Він наголосив, що законні інтереси не можуть захищатися, коли нафта й газ стають інструментом залякування чи шантажу внаслідок маніпулювання постачанням або спроб монополізувати транспортування енергетичних ресурсів. Після Вільнюської конференції щодо «Газпрому» активізувалася політика стримування, оскільки «Газпром» став сприйматися як енергетична зброя Кремля.
Отже, енергетична зброя стала ефективною в умовах залежності України та країн ЄС від поставок газу. У цей період два російсько-українські газові конфлікти призвели до переривання постачання російського газу до Європи. У 2014 р. напружений стан відносин росії та України загрожував повним зупиненням транзиту російського газу до Європи через українську територію, а поглиблення політичних розбіжностей росії з ЄС з українського питання – припиненням постачання російського газу до країн ЄС.
У період світової енергетичної кризи кінця 2021 р. – початку 2022 р. енергетична зброя знову була застосована росією до країн ЄС. Зокрема, з вересня 2021 р. обмеження постачання енергоресурсів з боку рф до ЄС стало недружнім політичним ходом. Штучне скорочення таких поставок можна розцінювати як енергетичну спецоперацію з боку рф. Унаслідок, як зазначають незалежні експерти, рф несе значну відповідальність за газову кризу в Європі кінця 2021 р. – початку 2022 р. На той момент «Газпром» маніпулював цінами на газ, щоб прискорити схвалення «Північного потоку – 2».
До того ж енергетична криза пригальмувала «зелену революцію» в Європі, невигідну росії як провідному світовому енергопостачальнику та представнику традиційної енергетики. Все це спровокувало цінові війни й запеклу боротьбу міжнародних акторів за частки ринку енергоносіїв. По суті, розгорнулася світова енергетична війна. У подальшому через масштабну російську агресію проти України наприкінці лютого 2022 р. почалася загрозлива катастрофічними наслідками для світової економіки енергетична криза з галопуючим зростанням цін на енергоносії.
Важливо зазначити, що до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 р., за даними ЄС, частка російського трубного газу на ринку Європи складала понад 44%. Попри суттєву залежність від російського газу, впродовж короткого часу Європейський Союз наважився на рішучі кроки, спрямовані на суттєве зменшення своєї залежності від російських енергетичних ресурсів. Так, навесні 2022 р. Євросоюз прийняв стратегічне рішення щодо повної відмови від споживання російського газу до 2027 р.. Внаслідок швидких дій європейських країн по відмові від російського газу «Газпром» почав зазнавати суттєвих фінансових втрат і у 2023 р. компанія зафіксувала збиток у розмірі 7 млрд дол., водночас видобуток компанії впав на 25% .
На сьогодні багато країн – членів ЄС, а також європейські наднаціональні інститути обґрунтовано висловлюють побоювання та звинувачення щодо того, що росія здатна використовувати постачання енергоресурсів (здебільшого газових) як політичну (енергетичну) зброю.
По суті, наприкінці 2021 р. – у 2022 р. рф в боротьбі зі США за майбутнє «Північного потоку – 2» відмовлялася нарощувати обсяги транзиту газу до Європи через Україну. Росія використовувала цю ситуацію як важіль тиску, щоб якнайшвидше отримати всі необхідні дозволи та ввести в експлуатацію газопровід «Північний потік – 2», що сполучав дном Балтійського моря росію та Німеччину в обхід України. 4 жовтня 2021 р. «Газпром» навіть почав заповнювати газом «Північний потік – 2». У «Газпромі» вважали, що на тлі світової енергетичної кризи й рекордного зростання цін на енергоресурси ситуація для «Газпрому» складається позитивно і були упевнені, що опозиції «Північному потоку – 2» в Європі не буде (але на практиці все склалось зовсім по-іншому).
Загалом події 2006, 2009 та 2021-2022 рр. призвели до того, що залежність від імпортного (російського) газу стала сприйматися в Європі як загроза енергетичній безпеці. Однак у 2022 р. проблеми в енергетичному секторі країн ЄС, які виникли на тлі російського вторгнення в Україну, є незрівнянно масштабнішими за складнощі, що виникли в енергопостачанні ЄС у 2006 та 2009 рр., хоча ні в 2006 р., ні 2009 р. не відбулися кардинальні зміни європейської енергетичної політики, які б дали змогу створити умови для дійсної диверсифікації постачання енергоресурсів до ЄС у майбутньому. Слід було б оцінювати енергетичні кризи 2006 і 2009 рр. як основу для розроблення конкретних заходів щодо підвищення енергобезпеки в політичному порядку денному країн ЄС.
Адже в Енергетичному союзі ЄС «Газпром» називали ненадійним партнером. Через бажання росії монополізувати європейський ринок постачання газу регулярно опинялось під загрозою зриву. Однак низькі ціни на газ були надто привабливими для європейського споживача, щоб відмовитись від тісної співпраці з керованим Кремлем «Газпромом». Тому ставлення до нарощування постачання газу до ЄС із росії тривалий час залишалось компромісним.
Однією з головних причин цього рішення був курс на «озеленення» енергетики країн Європи. Перехід на відновлювані джерела енергії потребує надійної енергетичної опори: вугільна галузь у ЄС не розвивалася через екологічні стандарти та квоти CO2; розвиток атомної енергетики блокували лобісти; видобуток газу в Європі щорічно скорочувався. Позбавивши бізнес власного виробництва енергії, уряди європейських країн «підсіли» на дешевий російський газ.
Більш детально про боротьбу за домінування на енергоринках між ключовими гравцями світового енергосектору - у книзі Гібридні Війни (Історія, Політика, Безпека). Ця книга є важливим інструментом для розуміння гібридної війни. Її детальний аналіз та впровадження напрацьованих рекомендацій може справді підвищити ефективність протидії гібридним загрозам. Дане видання є важливим внеском у розуміння феномену гібридної війни та напрацювання ефективних механізмів протидії. Її ретельне вивчення та практичне застосування рекомендацій може значно підвищити готовність держави та суспільства до викликів гібридної агресії.
У доповіді Інституту ЄС щодо безпеки події 2006 та 2009 рр. названо «тривожним дзвінком» (wake-up call), завдяки чому питання про енергетичну безпеку поставок надзвичайно актуалізувалося в політичному порядку денному Європи.
Газові війни між росією та Україною у 2006 та 2009 рр. стали останньою межею у російсько-європейських відносинах, після чого ЄС відмовився від ідеї енергетичного альянсу з Росією.
4 травня 2006 р. на конференції у Вільнюсі було вперше на високому рівні озвучено концепт «енергетичної зброї» в сучасній історії торгівлі енергоресурсами між росією та ЄС. На конференції віце-президент США Дік Чейні виступив з промовою, де серед інших звинувачень на адресу росії згадав можливе зловживання торгівлею енергоресурсами. Він наголосив, що законні інтереси не можуть захищатися, коли нафта й газ стають інструментом залякування чи шантажу внаслідок маніпулювання постачанням або спроб монополізувати транспортування енергетичних ресурсів. Після Вільнюської конференції щодо «Газпрому» активізувалася політика стримування, оскільки «Газпром» став сприйматися як енергетична зброя Кремля.
Отже, енергетична зброя стала ефективною в умовах залежності України та країн ЄС від поставок газу. У цей період два російсько-українські газові конфлікти призвели до переривання постачання російського газу до Європи. У 2014 р. напружений стан відносин росії та України загрожував повним зупиненням транзиту російського газу до Європи через українську територію, а поглиблення політичних розбіжностей росії з ЄС з українського питання – припиненням постачання російського газу до країн ЄС.
У період світової енергетичної кризи кінця 2021 р. – початку 2022 р. енергетична зброя знову була застосована росією до країн ЄС. Зокрема, з вересня 2021 р. обмеження постачання енергоресурсів з боку рф до ЄС стало недружнім політичним ходом. Штучне скорочення таких поставок можна розцінювати як енергетичну спецоперацію з боку рф. Унаслідок, як зазначають незалежні експерти, рф несе значну відповідальність за газову кризу в Європі кінця 2021 р. – початку 2022 р. На той момент «Газпром» маніпулював цінами на газ, щоб прискорити схвалення «Північного потоку – 2».
До того ж енергетична криза пригальмувала «зелену революцію» в Європі, невигідну росії як провідному світовому енергопостачальнику та представнику традиційної енергетики. Все це спровокувало цінові війни й запеклу боротьбу міжнародних акторів за частки ринку енергоносіїв. По суті, розгорнулася світова енергетична війна. У подальшому через масштабну російську агресію проти України наприкінці лютого 2022 р. почалася загрозлива катастрофічними наслідками для світової економіки енергетична криза з галопуючим зростанням цін на енергоносії.
Важливо зазначити, що до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 р., за даними ЄС, частка російського трубного газу на ринку Європи складала понад 44%. Попри суттєву залежність від російського газу, впродовж короткого часу Європейський Союз наважився на рішучі кроки, спрямовані на суттєве зменшення своєї залежності від російських енергетичних ресурсів. Так, навесні 2022 р. Євросоюз прийняв стратегічне рішення щодо повної відмови від споживання російського газу до 2027 р.. Внаслідок швидких дій європейських країн по відмові від російського газу «Газпром» почав зазнавати суттєвих фінансових втрат і у 2023 р. компанія зафіксувала збиток у розмірі 7 млрд дол., водночас видобуток компанії впав на 25% .
На сьогодні багато країн – членів ЄС, а також європейські наднаціональні інститути обґрунтовано висловлюють побоювання та звинувачення щодо того, що росія здатна використовувати постачання енергоресурсів (здебільшого газових) як політичну (енергетичну) зброю.
По суті, наприкінці 2021 р. – у 2022 р. рф в боротьбі зі США за майбутнє «Північного потоку – 2» відмовлялася нарощувати обсяги транзиту газу до Європи через Україну. Росія використовувала цю ситуацію як важіль тиску, щоб якнайшвидше отримати всі необхідні дозволи та ввести в експлуатацію газопровід «Північний потік – 2», що сполучав дном Балтійського моря росію та Німеччину в обхід України. 4 жовтня 2021 р. «Газпром» навіть почав заповнювати газом «Північний потік – 2». У «Газпромі» вважали, що на тлі світової енергетичної кризи й рекордного зростання цін на енергоресурси ситуація для «Газпрому» складається позитивно і були упевнені, що опозиції «Північному потоку – 2» в Європі не буде (але на практиці все склалось зовсім по-іншому).
Загалом події 2006, 2009 та 2021-2022 рр. призвели до того, що залежність від імпортного (російського) газу стала сприйматися в Європі як загроза енергетичній безпеці. Однак у 2022 р. проблеми в енергетичному секторі країн ЄС, які виникли на тлі російського вторгнення в Україну, є незрівнянно масштабнішими за складнощі, що виникли в енергопостачанні ЄС у 2006 та 2009 рр., хоча ні в 2006 р., ні 2009 р. не відбулися кардинальні зміни європейської енергетичної політики, які б дали змогу створити умови для дійсної диверсифікації постачання енергоресурсів до ЄС у майбутньому. Слід було б оцінювати енергетичні кризи 2006 і 2009 рр. як основу для розроблення конкретних заходів щодо підвищення енергобезпеки в політичному порядку денному країн ЄС.
Адже в Енергетичному союзі ЄС «Газпром» називали ненадійним партнером. Через бажання росії монополізувати європейський ринок постачання газу регулярно опинялось під загрозою зриву. Однак низькі ціни на газ були надто привабливими для європейського споживача, щоб відмовитись від тісної співпраці з керованим Кремлем «Газпромом». Тому ставлення до нарощування постачання газу до ЄС із росії тривалий час залишалось компромісним.
Однією з головних причин цього рішення був курс на «озеленення» енергетики країн Європи. Перехід на відновлювані джерела енергії потребує надійної енергетичної опори: вугільна галузь у ЄС не розвивалася через екологічні стандарти та квоти CO2; розвиток атомної енергетики блокували лобісти; видобуток газу в Європі щорічно скорочувався. Позбавивши бізнес власного виробництва енергії, уряди європейських країн «підсіли» на дешевий російський газ.
Більш детально про боротьбу за домінування на енергоринках між ключовими гравцями світового енергосектору - у книзі Гібридні Війни (Історія, Політика, Безпека). Ця книга є важливим інструментом для розуміння гібридної війни. Її детальний аналіз та впровадження напрацьованих рекомендацій може справді підвищити ефективність протидії гібридним загрозам. Дане видання є важливим внеском у розуміння феномену гібридної війни та напрацювання ефективних механізмів протидії. Її ретельне вивчення та практичне застосування рекомендацій може значно підвищити готовність держави та суспільства до викликів гібридної агресії.