Важливою складовою гібридної війни є енергетичні війни. Енергетична зброя може застосовуватись для досягнення політичних цілей. Наприклад, енергетичним ресурсом, яким росія шантажувала Україну та країни ЄС, став природний газ. Газова війна росії проти України та ЄС розпочалась задовго до початку повномасштабних військових дій на території України: першими її проявами стали газові кризи у 2006 р. і 2009 р., коли росія переривала транзит природного газу територією України. По суті, енергоресурси використовувались для покарання тих, хто намагається знизити російський вплив.
У доповіді Інституту ЄС щодо безпеки події 2006 та 2009 рр. було названо «тривожним дзвінком» (wake-up call), завдяки чому питання про енергетичну безпеку поставок надзвичайно актуалізувалось у політичному порядку денному Європи.
Газові війни між росією та Україною у 2006 та 2009 рр. стали останньою межею у російсько-європейських відносинах, після чого ЄС відмовився від ідеї енергетичного альянсу з Росією.
4 травня 2006 р. на конференції у Вільнюсі було вперше на високому рівні озвучено концепт «енергетичної зброї» в сучасній історії торгівлі енергоресурсами між росією та ЄС. На конференції Віце-президент США Дік Чейні виступив з промовою, де серед інших звинувачень на адресу росії згадав можливе зловживання торгівлею енергоресурсами. Він наголосив, що законні інтереси не можуть захищатися, коли нафта й газ стають інструментом залякування чи шантажу внаслідок маніпулювання постачанням або спроб монополізувати транспортування енергетичних ресурсів. Після Вільнюської конференції щодо «Газпрому» активізувалась політика стримування, оскільки «Газпром» став сприйматися як енергетична зброя Кремля.
Отже, енергетична зброя стала ефективною в умовах залежності України та країн ЄС від поставок газу. У цей період два російсько-українські газові конфлікти призвели до переривання постачання російського газу до Європи. А у 2014 р. напружений стан відносин росії та України загрожував повним зупиненням транзиту російського газу до Європи через українську територію, а поглиблення політичних розбіжностей росії з ЄС з українського питання – припиненням постачання російського газу до країн ЄС.
У період світової енергетичної кризи кінця 2021 р. – початку 2022 р. енергетична зброя знову була застосована росією до країн ЄС. Зокрема, з вересня 2021 р. обмеження постачання енергоресурсів з боку рф до ЄС стало недружнім політичним ходом. Штучне скорочення таких поставок можна розцінювати як енергетичну спецоперацію з боку рф. Унаслідок, як зазначають незалежні експерти, рф несе значну відповідальність за газову кризу в Європі кінця 2021 р. – початку 2022 р. На той момент «Газпром» маніпулював цінами на газ, щоб прискорити схвалення «Північного потоку – 2».
До того ж енергетична криза пригальмувала «зелену революцію» в Європі, невигідну росії як провідному світовому енергопостачальнику та представнику традиційної енергетики. Все це спровокувало цінові війни й запеклу боротьбу міжнародних акторів за частки ринку енергоносіїв. По суті, розгорнулась світова енергетична війна.
У подальшому через масштабну російську агресію проти України наприкінці лютого 2022 р. почалась загрозлива катастрофічними наслідками для світової економіки енергетична криза з галопуючим зростанням цін на енергоносії.
Важливо зазначити, що до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 р., за даними ЄС, частка російського трубного газу на ринку Європи складала понад 44%. Попри суттєву залежність від російського газу, впродовж короткого часу Європейський Союз наважився на рішучі кроки, спрямовані на суттєве зменшення своєї залежності від російських енергетичних ресурсів. Так, навесні 2022 р. Євросоюз прийняв стратегічне рішення щодо повної відмови від споживання російського газу до 2027 р.. Внаслідок швидких дій європейських країн по відмові від російського газу «Газпром» почав зазнавати суттєвих фінансових втрат і у 2023 р. компанія зафіксувала збиток у розмірі 7 млрд дол., водночас видобуток компанії впав на 25%.
В результаті багато країн – членів ЄС, а також європейські наднаціональні інститути обґрунтовано висловлювали звинувачення щодо того, що росія здатна використовувати постачання енергоресурсів (здебільшого газових) як політичну (енергетичну) зброю.
По суті, наприкінці 2021 р. – у 2022 р. рф в боротьбі зі США за майбутнє «Північного потоку – 2» відмовлялась нарощувати обсяги транзиту газу до Європи через Україну. Росія використовувала цю ситуацію як важіль тиску, щоб якнайшвидше отримати всі необхідні дозволи та ввести в експлуатацію газопровід «Північний потік – 2», що сполучав дном Балтійського моря росію та Німеччину в обхід України. 4 жовтня 2021 р. «Газпром» навіть почав заповнювати газом «Північний потік – 2». У «Газпромі» вважали, що на той час на тлі світової енергетичної кризи й рекордного зростання цін на енергоресурси ситуація для «Газпрому» складається позитивно і були упевнені, що опозиції «Північному потоку – 2» в Європі не буде (але на практиці все склалось зовсім по-іншому).
Загалом події 2006, 2009 та 2021-2022 рр. призвели до того, що залежність від імпортного (російського) газу стала сприйматись в Європі як загроза енергетичній безпеці. Однак у 2022 р. проблеми в енергетичному секторі країн ЄС, які виникли на тлі російського вторгнення в Україну, є незрівнянно масштабнішими за складнощі, що виникли в енергопостачанні ЄС у 2006 та 2009 рр., хоча ні в 2006 р., ні 2009 р. не відбулись кардинальні зміни європейської енергетичної політики, які б дали змогу створити умови для дійсної диверсифікації постачання енергоресурсів до ЄС у майбутньому. Слід було б оцінювати енергетичні кризи 2006 і 2009 рр. як основу для розроблення конкретних заходів щодо підвищення енергобезпеки в політичному порядку денному країн ЄС.
Адже в Енергетичному союзі ЄС «Газпром» називали ненадійним партнером. Через бажання росії монополізувати європейський ринок постачання газу регулярно опинялось під загрозою зриву. Однак низькі ціни на газ були надто привабливими для європейського споживача, щоб відмовитись від тісної співпраці з керованим Кремлем «Газпромом». Тому ставлення до нарощування постачання газу до ЄС із росії тривалий час залишалось компромісним.
Однією з головних причин цього рішення був курс на «озеленення» енергетики країн Європи. Перехід на відновлювані джерела енергії потребує надійної енергетичної опори: вугільна галузь у ЄС не розвивалась через екологічні стандарти та квоти CO2; розвиток атомної енергетики блокували лобісти; видобуток газу в Європі щорічно скорочувався. Позбавивши бізнес власного виробництва енергії, уряди європейських країн «підсіли» на дешевий російський газ.
рф роками підкорювала європейський ринок за допомогою лобістських і рекламних кампаній, демпінгу та підкупу політиків і компаній, «газпромівської» агентури та інших агентів впливу, спонсорство європейських футбольних турнірів та клубів. У європейські демократичні інститути багато років проникало російське газове лобі. Воно дійшло до найвищих ешелонів влади та було здатне впливати на важливі політичні рішення в Європі.
Одним з головних і ефективних інструментів впливу рф в інших країнах стала корумпованість осіб органів державної влади, менеджерів компаній і політиків у цих країнах. Найбільше цей інструмент застосовувався у сфері торгівлі газом і нафтою. Так, реалізація стратегічних цілей росії в інших країнах здійснювалась через контрольовані енергетичні компанії, які мали завдання підпорядкувати ринок окремої країни. З місцевих партнерів, залучених до торгівлі енергоресурсами, формувалось проросійське лобі, готове просувати російські інтереси у своїх країнах.
Підтримувані (часто створювані) росією бізнесові та політичні актори (агенти впливу) в цих країнах також ставали інструментами забезпечення інтересів російської керівної еліти в процесі ухвалення важливих геополітичних рішень на міжнародній арені. Зокрема, особливо тісну співпрацю свого часу росія налагодила з німецьким істеблішментом. Тільки зараз ЄС розпочинає довгий і важкий шлях до великої демонополізації газового ринку.
Крім того, в опублікованому у жовтні 2022 р. звіті Європейської комісії щодо ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму наголошувалось про існування в країнах ЄС тисяч компаній, підконтрольних росіянам (зокрема суб’єктам санкцій ЄС) у сферах нерухомості, будівництва, готельного бізнесу, у фінансовому й енергетичному секторах, які можуть відмивати кошти, а також фінансувати дестабілізаційні заходи в інших країнах.
Загалом згідно з даними, наданими у пресрелізі Державного департаменту США за вересень 2022 р., з 2014 р. росія витратила 300 млн дол. на вплив на політиків і урядовців у понад двох десятках країн, а саме країн Балкан, Африки та Південної Америки. Ці 300 млн дол., зокрема, використовувались на медійну кампанію рф в ЄС з просування російського трубопровідного газу. Типовими способами гібридного впливу росії у енергетичному (газовому) секторі ЄС були: залякування, маніпуляції щодо транзиту через Україну, погрози дефіциту.
Лобізм бізнес-інтересів «Газпрому» був помітний і в структурах ЄС. За даними організації Fossilfreepolitics, через європейське об’єднання газотранспортних операторів (ENTSO-G) в ЄС лобіювався розвиток надлишкової газотранспортної та газопереробної інфраструктури, що перевищував прогноз попиту на природний газ. Об’єкти будували, зокрема, за кошти європейських платників податків. Таким чином, головні фігуранти цього об’єднання, серед яких був і «Газпром», розчищали поле для продажу газу та ще більшої монополізації росією європейського газового ринку. Таким чином, «Газпром» легко перетворив свою монополію на газовому ринку на гібридний політичний інструмент.
У зв’язку з переважною залежністю Європи від постачання російського газу природний газ перетворився на інструмент політичного тиску та гібридну зброю: так, російські газові проєкти в ЄС (особливо так і не введений в дію «Північний потік – 2», політичні розбіжності навколо якого, зокрема зі США, спостерігались протягом кількох років) суперечили принципу солідарності у глобальному енергетичному секторі та зміцнювали одноосібне російське енергетичне домінування у Європі.
Крім того, енергетичною складовою гібридної війни можна вважати «спецоперацію» (шантаж) у світовому енергетичному секторі, яку реалізувала росія після початку повномасштабної агресії проти України та яка полягала в застосуванні так званої тактики «газового салямі». Зокрема, такою «спецоперацією» (шантажем) стало рішення росії про введення оплати за поставлений газ країнам-імпортерам у рублях. А якщо європейські країни відмовлялися від такої схеми, «Газпром» відрізав їх від постачання газу.
А з середини червня 2022 р. рф використала чергову «газову зброю» у геополітичному протистоянні з ЄС. Зокрема, «Газпром» штучно зупиняв експлуатацію газотурбінного двигуна на компресорній станції газопроводу «Північний потік» у зв’язку з нібито закінченням терміну міжремонтного напрацювання до капітального ремонту, виявленням технічних несправностей двигунів та у зв’язку із затримкою відповідного ремонту газоперекачувального агрегату виробництва німецького Siemens, що здійснювався у Канаді. Потім у період з 21 по 28 червня 2022 р. «Газпром» штучно призупиняв транспортування газу обома нитками газопроводу «Турецький потік» у зв’язку з проведенням нібито планових профілактичних робіт.
По суті, рф у газовій війні з ЄС застосовував «тактику салямі» – кубометр за кубометром зменшуючи постачання російського газу до країн ЄС. РФ чекала на момент, коли якась із країн ЄС почне панікувати і йти на поступки, таким чином, міг статися «розкол ЄС газом». Відрізаючи «шматочки» від постачання газу, росія очікувала, коли розпочнеться внутрішня боротьба в ЄС щодо відмови від санкцій, їх послаблення або принаймні збереження статус-кво в торгівлі енергоносіями. Газовий шантаж – головний інструмент впливу росії на європейських сусідів.
Однак, незважаючи на зниження сьогоднішньої здатності рф використовувати газ як зброю по відношенню до країн Євросоюзу, досі спостерігається проникнення російських структур в енергетичний сектор ЄС. Наприклад, з 2012 р. до сьогодні мажоритарним акціонером колись державної нафтової компанії Сербії NIS є російський «Газпром» з часткою понад 50%. Компанія займається видобутком сирої нафти, виробництвом енергії та роздрібною торгівлею паливом через власну мережу АЗС. Останнім часом NIS виходить на ринки Угорщини, Болгарії, Румунії, Боснії та Герцеговини, Чорногорії, Словенії.
В умовах російської війни проти України також підвищується загроза кібератак з боку держави-агресора на об’єкти критичної енергетичної інфраструктури в Україні та ЄС. Імовірність таких суспільно небезпечних дій велика, особливо на тлі вже реалізованого росією фізичного захоплення Запорізької АЕС (ЗАЕС), що може становити загрозу ядерної катастрофи.
Повномасштабна агресія росії проти України стала першим збройним протистоянням у світовій історії, у якій мирний атом відіграє таку значну і водночас небезпечну роль. Тому наразі Запорізька АЕС, захоплена рф у ході збройної агресії проти України, знаходиться в центрі уваги всього світового співтовариства не лише як джерело потенційної загрози у сфері ядерної безпеки, але й як принципово новий випадок у сфері міжнародного права, атомної енергетики та збройних міждержавних конфліктів.
У подальшому агресор почав наносити воєнні удари по стратегічним промисловим підприємствам України. Як наслідок, пошкоджено чи зруйновано понад 100 українських підприємств. Для прикладу, знищення Кременчуцького нафтопереробного заводу завершило процес повної ліквідації нафтопереробної промисловості України, який розпочався і ефективно здійснювався росією в ході гібридного етапу агресії.
Загалом під час повномасштабної збройної агресії рф проти України були завдані величезні збитки українській енергетичній інфраструктурі: знищені Каховська ГЕС, Трипільська ТЕС, пошкоджена Дніпровська ГЕС. Компанія ДТЕК як лідер та найбільший приватний інвестор енергетичної галузі України втратила близько 80% генерувальних потужностей з виробництва електроенергії в результаті російських атак, здійснених в останній тиждень березня 2024 р., через знищення 80% теплоелектроцентралей [396]. Російська енергетична експансія спрямована на захват /руйнування української енергетичної інфраструктури, що загрожує сталому функціонуванню системи життєзабезпечення України загалом.
У 2025 р. енергетичні війни у світі продовжились. 14 липня 2025 р. Президент США Дональд Трамп пообіцяв запровадити санкції проти росії, а саме 100-відсоткові вторинні мита проти країн – торговельних партнерів рф, які продовжують купувати у росії нафту, якщо за 50 днів росія не піде на мир з Україною [394; 236]. Згодом американський лідер посилив своє рішення – цей дедлайн значно скоротився: зазначені санкції стали загрожувати рф, якщо до 8 серпня 2025 р. рф не захоче миру. Якщо рф проігнорує ультиматум, Трамп пообіцяв запровадити санкції щодо торговельних партнерів рф, а саме – вторинні мита в розмірі 100% на товари, які ці країни постачають до США, у такому разі, під ударом можуть опинитися Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та інші покупці російської нафти і нафтопродуктів. При цьому Китай та Індія – найбільші покупці російської нафти.
У 2024 р., за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), росія експортувала 8,51 мільйона барелів нафти на добу. Це 8,2% світового попиту на нафту, який МЕА прогнозує у 2025 р.. Більше нафти, але ненабагато, на світовий ринок постачають лише Саудівська Аравія та США. З початку війни, розв’язаної росією проти України, за даними дослідницького центру CREA, до Китаю йде 47% російського експорту нафти, до Індії – 38%.
Отже, на основі аналізу різних аспектів прояву енергетичної складової гібридної війни, основних енергетичних спецоперацій як інструментів глобального впливу в міжнародному протистоянні, пов’язаному з боротьбою за контроль над розподілом і постачанням енергоресурсів, можна дійти висновку, що найближчими роками ми побачимо продовження боротьби за домінування на енергоринках між ключовими акторами світового енергосектору з відповідними стрибками цін на енергоресурси.
Докладна аналітика та стратегії протидії гібридним загрозам - у книзі: «Безпекова політика в сучасному світі».
У доповіді Інституту ЄС щодо безпеки події 2006 та 2009 рр. було названо «тривожним дзвінком» (wake-up call), завдяки чому питання про енергетичну безпеку поставок надзвичайно актуалізувалось у політичному порядку денному Європи.
Газові війни між росією та Україною у 2006 та 2009 рр. стали останньою межею у російсько-європейських відносинах, після чого ЄС відмовився від ідеї енергетичного альянсу з Росією.
4 травня 2006 р. на конференції у Вільнюсі було вперше на високому рівні озвучено концепт «енергетичної зброї» в сучасній історії торгівлі енергоресурсами між росією та ЄС. На конференції Віце-президент США Дік Чейні виступив з промовою, де серед інших звинувачень на адресу росії згадав можливе зловживання торгівлею енергоресурсами. Він наголосив, що законні інтереси не можуть захищатися, коли нафта й газ стають інструментом залякування чи шантажу внаслідок маніпулювання постачанням або спроб монополізувати транспортування енергетичних ресурсів. Після Вільнюської конференції щодо «Газпрому» активізувалась політика стримування, оскільки «Газпром» став сприйматися як енергетична зброя Кремля.
Отже, енергетична зброя стала ефективною в умовах залежності України та країн ЄС від поставок газу. У цей період два російсько-українські газові конфлікти призвели до переривання постачання російського газу до Європи. А у 2014 р. напружений стан відносин росії та України загрожував повним зупиненням транзиту російського газу до Європи через українську територію, а поглиблення політичних розбіжностей росії з ЄС з українського питання – припиненням постачання російського газу до країн ЄС.
У період світової енергетичної кризи кінця 2021 р. – початку 2022 р. енергетична зброя знову була застосована росією до країн ЄС. Зокрема, з вересня 2021 р. обмеження постачання енергоресурсів з боку рф до ЄС стало недружнім політичним ходом. Штучне скорочення таких поставок можна розцінювати як енергетичну спецоперацію з боку рф. Унаслідок, як зазначають незалежні експерти, рф несе значну відповідальність за газову кризу в Європі кінця 2021 р. – початку 2022 р. На той момент «Газпром» маніпулював цінами на газ, щоб прискорити схвалення «Північного потоку – 2».
До того ж енергетична криза пригальмувала «зелену революцію» в Європі, невигідну росії як провідному світовому енергопостачальнику та представнику традиційної енергетики. Все це спровокувало цінові війни й запеклу боротьбу міжнародних акторів за частки ринку енергоносіїв. По суті, розгорнулась світова енергетична війна.
У подальшому через масштабну російську агресію проти України наприкінці лютого 2022 р. почалась загрозлива катастрофічними наслідками для світової економіки енергетична криза з галопуючим зростанням цін на енергоносії.
Важливо зазначити, що до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 р., за даними ЄС, частка російського трубного газу на ринку Європи складала понад 44%. Попри суттєву залежність від російського газу, впродовж короткого часу Європейський Союз наважився на рішучі кроки, спрямовані на суттєве зменшення своєї залежності від російських енергетичних ресурсів. Так, навесні 2022 р. Євросоюз прийняв стратегічне рішення щодо повної відмови від споживання російського газу до 2027 р.. Внаслідок швидких дій європейських країн по відмові від російського газу «Газпром» почав зазнавати суттєвих фінансових втрат і у 2023 р. компанія зафіксувала збиток у розмірі 7 млрд дол., водночас видобуток компанії впав на 25%.
В результаті багато країн – членів ЄС, а також європейські наднаціональні інститути обґрунтовано висловлювали звинувачення щодо того, що росія здатна використовувати постачання енергоресурсів (здебільшого газових) як політичну (енергетичну) зброю.
По суті, наприкінці 2021 р. – у 2022 р. рф в боротьбі зі США за майбутнє «Північного потоку – 2» відмовлялась нарощувати обсяги транзиту газу до Європи через Україну. Росія використовувала цю ситуацію як важіль тиску, щоб якнайшвидше отримати всі необхідні дозволи та ввести в експлуатацію газопровід «Північний потік – 2», що сполучав дном Балтійського моря росію та Німеччину в обхід України. 4 жовтня 2021 р. «Газпром» навіть почав заповнювати газом «Північний потік – 2». У «Газпромі» вважали, що на той час на тлі світової енергетичної кризи й рекордного зростання цін на енергоресурси ситуація для «Газпрому» складається позитивно і були упевнені, що опозиції «Північному потоку – 2» в Європі не буде (але на практиці все склалось зовсім по-іншому).
Загалом події 2006, 2009 та 2021-2022 рр. призвели до того, що залежність від імпортного (російського) газу стала сприйматись в Європі як загроза енергетичній безпеці. Однак у 2022 р. проблеми в енергетичному секторі країн ЄС, які виникли на тлі російського вторгнення в Україну, є незрівнянно масштабнішими за складнощі, що виникли в енергопостачанні ЄС у 2006 та 2009 рр., хоча ні в 2006 р., ні 2009 р. не відбулись кардинальні зміни європейської енергетичної політики, які б дали змогу створити умови для дійсної диверсифікації постачання енергоресурсів до ЄС у майбутньому. Слід було б оцінювати енергетичні кризи 2006 і 2009 рр. як основу для розроблення конкретних заходів щодо підвищення енергобезпеки в політичному порядку денному країн ЄС.
Адже в Енергетичному союзі ЄС «Газпром» називали ненадійним партнером. Через бажання росії монополізувати європейський ринок постачання газу регулярно опинялось під загрозою зриву. Однак низькі ціни на газ були надто привабливими для європейського споживача, щоб відмовитись від тісної співпраці з керованим Кремлем «Газпромом». Тому ставлення до нарощування постачання газу до ЄС із росії тривалий час залишалось компромісним.
Однією з головних причин цього рішення був курс на «озеленення» енергетики країн Європи. Перехід на відновлювані джерела енергії потребує надійної енергетичної опори: вугільна галузь у ЄС не розвивалась через екологічні стандарти та квоти CO2; розвиток атомної енергетики блокували лобісти; видобуток газу в Європі щорічно скорочувався. Позбавивши бізнес власного виробництва енергії, уряди європейських країн «підсіли» на дешевий російський газ.
рф роками підкорювала європейський ринок за допомогою лобістських і рекламних кампаній, демпінгу та підкупу політиків і компаній, «газпромівської» агентури та інших агентів впливу, спонсорство європейських футбольних турнірів та клубів. У європейські демократичні інститути багато років проникало російське газове лобі. Воно дійшло до найвищих ешелонів влади та було здатне впливати на важливі політичні рішення в Європі.
Одним з головних і ефективних інструментів впливу рф в інших країнах стала корумпованість осіб органів державної влади, менеджерів компаній і політиків у цих країнах. Найбільше цей інструмент застосовувався у сфері торгівлі газом і нафтою. Так, реалізація стратегічних цілей росії в інших країнах здійснювалась через контрольовані енергетичні компанії, які мали завдання підпорядкувати ринок окремої країни. З місцевих партнерів, залучених до торгівлі енергоресурсами, формувалось проросійське лобі, готове просувати російські інтереси у своїх країнах.
Підтримувані (часто створювані) росією бізнесові та політичні актори (агенти впливу) в цих країнах також ставали інструментами забезпечення інтересів російської керівної еліти в процесі ухвалення важливих геополітичних рішень на міжнародній арені. Зокрема, особливо тісну співпрацю свого часу росія налагодила з німецьким істеблішментом. Тільки зараз ЄС розпочинає довгий і важкий шлях до великої демонополізації газового ринку.
Крім того, в опублікованому у жовтні 2022 р. звіті Європейської комісії щодо ризиків відмивання грошей і фінансування тероризму наголошувалось про існування в країнах ЄС тисяч компаній, підконтрольних росіянам (зокрема суб’єктам санкцій ЄС) у сферах нерухомості, будівництва, готельного бізнесу, у фінансовому й енергетичному секторах, які можуть відмивати кошти, а також фінансувати дестабілізаційні заходи в інших країнах.
Загалом згідно з даними, наданими у пресрелізі Державного департаменту США за вересень 2022 р., з 2014 р. росія витратила 300 млн дол. на вплив на політиків і урядовців у понад двох десятках країн, а саме країн Балкан, Африки та Південної Америки. Ці 300 млн дол., зокрема, використовувались на медійну кампанію рф в ЄС з просування російського трубопровідного газу. Типовими способами гібридного впливу росії у енергетичному (газовому) секторі ЄС були: залякування, маніпуляції щодо транзиту через Україну, погрози дефіциту.
Лобізм бізнес-інтересів «Газпрому» був помітний і в структурах ЄС. За даними організації Fossilfreepolitics, через європейське об’єднання газотранспортних операторів (ENTSO-G) в ЄС лобіювався розвиток надлишкової газотранспортної та газопереробної інфраструктури, що перевищував прогноз попиту на природний газ. Об’єкти будували, зокрема, за кошти європейських платників податків. Таким чином, головні фігуранти цього об’єднання, серед яких був і «Газпром», розчищали поле для продажу газу та ще більшої монополізації росією європейського газового ринку. Таким чином, «Газпром» легко перетворив свою монополію на газовому ринку на гібридний політичний інструмент.
У зв’язку з переважною залежністю Європи від постачання російського газу природний газ перетворився на інструмент політичного тиску та гібридну зброю: так, російські газові проєкти в ЄС (особливо так і не введений в дію «Північний потік – 2», політичні розбіжності навколо якого, зокрема зі США, спостерігались протягом кількох років) суперечили принципу солідарності у глобальному енергетичному секторі та зміцнювали одноосібне російське енергетичне домінування у Європі.
Крім того, енергетичною складовою гібридної війни можна вважати «спецоперацію» (шантаж) у світовому енергетичному секторі, яку реалізувала росія після початку повномасштабної агресії проти України та яка полягала в застосуванні так званої тактики «газового салямі». Зокрема, такою «спецоперацією» (шантажем) стало рішення росії про введення оплати за поставлений газ країнам-імпортерам у рублях. А якщо європейські країни відмовлялися від такої схеми, «Газпром» відрізав їх від постачання газу.
А з середини червня 2022 р. рф використала чергову «газову зброю» у геополітичному протистоянні з ЄС. Зокрема, «Газпром» штучно зупиняв експлуатацію газотурбінного двигуна на компресорній станції газопроводу «Північний потік» у зв’язку з нібито закінченням терміну міжремонтного напрацювання до капітального ремонту, виявленням технічних несправностей двигунів та у зв’язку із затримкою відповідного ремонту газоперекачувального агрегату виробництва німецького Siemens, що здійснювався у Канаді. Потім у період з 21 по 28 червня 2022 р. «Газпром» штучно призупиняв транспортування газу обома нитками газопроводу «Турецький потік» у зв’язку з проведенням нібито планових профілактичних робіт.
По суті, рф у газовій війні з ЄС застосовував «тактику салямі» – кубометр за кубометром зменшуючи постачання російського газу до країн ЄС. РФ чекала на момент, коли якась із країн ЄС почне панікувати і йти на поступки, таким чином, міг статися «розкол ЄС газом». Відрізаючи «шматочки» від постачання газу, росія очікувала, коли розпочнеться внутрішня боротьба в ЄС щодо відмови від санкцій, їх послаблення або принаймні збереження статус-кво в торгівлі енергоносіями. Газовий шантаж – головний інструмент впливу росії на європейських сусідів.
Однак, незважаючи на зниження сьогоднішньої здатності рф використовувати газ як зброю по відношенню до країн Євросоюзу, досі спостерігається проникнення російських структур в енергетичний сектор ЄС. Наприклад, з 2012 р. до сьогодні мажоритарним акціонером колись державної нафтової компанії Сербії NIS є російський «Газпром» з часткою понад 50%. Компанія займається видобутком сирої нафти, виробництвом енергії та роздрібною торгівлею паливом через власну мережу АЗС. Останнім часом NIS виходить на ринки Угорщини, Болгарії, Румунії, Боснії та Герцеговини, Чорногорії, Словенії.
В умовах російської війни проти України також підвищується загроза кібератак з боку держави-агресора на об’єкти критичної енергетичної інфраструктури в Україні та ЄС. Імовірність таких суспільно небезпечних дій велика, особливо на тлі вже реалізованого росією фізичного захоплення Запорізької АЕС (ЗАЕС), що може становити загрозу ядерної катастрофи.
Повномасштабна агресія росії проти України стала першим збройним протистоянням у світовій історії, у якій мирний атом відіграє таку значну і водночас небезпечну роль. Тому наразі Запорізька АЕС, захоплена рф у ході збройної агресії проти України, знаходиться в центрі уваги всього світового співтовариства не лише як джерело потенційної загрози у сфері ядерної безпеки, але й як принципово новий випадок у сфері міжнародного права, атомної енергетики та збройних міждержавних конфліктів.
У подальшому агресор почав наносити воєнні удари по стратегічним промисловим підприємствам України. Як наслідок, пошкоджено чи зруйновано понад 100 українських підприємств. Для прикладу, знищення Кременчуцького нафтопереробного заводу завершило процес повної ліквідації нафтопереробної промисловості України, який розпочався і ефективно здійснювався росією в ході гібридного етапу агресії.
Загалом під час повномасштабної збройної агресії рф проти України були завдані величезні збитки українській енергетичній інфраструктурі: знищені Каховська ГЕС, Трипільська ТЕС, пошкоджена Дніпровська ГЕС. Компанія ДТЕК як лідер та найбільший приватний інвестор енергетичної галузі України втратила близько 80% генерувальних потужностей з виробництва електроенергії в результаті російських атак, здійснених в останній тиждень березня 2024 р., через знищення 80% теплоелектроцентралей [396]. Російська енергетична експансія спрямована на захват /руйнування української енергетичної інфраструктури, що загрожує сталому функціонуванню системи життєзабезпечення України загалом.
У 2025 р. енергетичні війни у світі продовжились. 14 липня 2025 р. Президент США Дональд Трамп пообіцяв запровадити санкції проти росії, а саме 100-відсоткові вторинні мита проти країн – торговельних партнерів рф, які продовжують купувати у росії нафту, якщо за 50 днів росія не піде на мир з Україною [394; 236]. Згодом американський лідер посилив своє рішення – цей дедлайн значно скоротився: зазначені санкції стали загрожувати рф, якщо до 8 серпня 2025 р. рф не захоче миру. Якщо рф проігнорує ультиматум, Трамп пообіцяв запровадити санкції щодо торговельних партнерів рф, а саме – вторинні мита в розмірі 100% на товари, які ці країни постачають до США, у такому разі, під ударом можуть опинитися Китай, Індія, Туреччина, Бразилія та інші покупці російської нафти і нафтопродуктів. При цьому Китай та Індія – найбільші покупці російської нафти.
У 2024 р., за даними Міжнародного енергетичного агентства (МЕА), росія експортувала 8,51 мільйона барелів нафти на добу. Це 8,2% світового попиту на нафту, який МЕА прогнозує у 2025 р.. Більше нафти, але ненабагато, на світовий ринок постачають лише Саудівська Аравія та США. З початку війни, розв’язаної росією проти України, за даними дослідницького центру CREA, до Китаю йде 47% російського експорту нафти, до Індії – 38%.
Отже, на основі аналізу різних аспектів прояву енергетичної складової гібридної війни, основних енергетичних спецоперацій як інструментів глобального впливу в міжнародному протистоянні, пов’язаному з боротьбою за контроль над розподілом і постачанням енергоресурсів, можна дійти висновку, що найближчими роками ми побачимо продовження боротьби за домінування на енергоринках між ключовими акторами світового енергосектору з відповідними стрибками цін на енергоресурси.
Докладна аналітика та стратегії протидії гібридним загрозам - у книзі: «Безпекова політика в сучасному світі».