Поряд з інструментами традиційної війни під час міждержавного протистояння розширилося використання технологій і методів hybrid warfare і network centric warfare – гібридної та мережецентричної війн відповідно.
Мінливу природу війни зазначив у своїх працях ще К. Клаузевіц, який писав, що війну можна уявити в образі «справжнього хамелеона, оскільки вона в кожному конкретному випадку змінює свою природу». Саме гібридна війна може постійно змінювати правила гри й одночасно оперувати як військовою, так і цивільною складовою.
Водночас в інформаційну добу військова конкурентоспроможність значною мірою пов’язана з можливостями опрацювання інформації та інтегрування її у військові операції, забезпечуючи їх успішність. Крім цього, в умовах глобалізації та впровадження інформаційних технологій арсенал впливу на противника насамперед містить технології його знищення, спрямовані на духовні та ціннісно мотиваційні сфери.
Ці особливості гібридної війни особливо проявилися нині під час війни, розв’язаної Росією в Україні наприкінці лютого 2022 р., коли крім військових дій противник активно веде енергетичну, продовольчу, інформаційну війни, а до того на Донбасі під час здійснення Україною спочатку антитерористичної операції (АТО), а потім Операції об’єднаних сил (ООС) Росія використала технології кібервійни, наслідком чого стало те, що Україна впродовж тривалого часу була/є пріоритетною мішенню для кібератак і здійснення негативного інформаційно-психологічного впливу з боку РФ на шкоду людині та суспільству в національному інформаційному просторі.
Концептуально ідею гібридної війни викладено у статті Міністра оборони США Р. Гейтса «Збалансована стратегія» у 2009 р.
В офіційних документах керівництва блоку НАТО та збройних сил США концепція гібридної війни теж визнана й перебуває в одному ряду з концепцією асиметричних війн.
Водночас, незважаючи на практику застосування засобів гібридної війни на міжнародній арені, єдиного визначення поняття «гібридна війна» не існує, оскільки немає єдиного розуміння природи та сутності гібридної війни. У західній науковій думці орієнтовно вже з середини 2000-х років з’являється поняття «гібридна війна», однак часто воно трактувалося в інших термінах і поняттях, ніж це спостерігаємо тепер.
Інформаційна складова стає наскрізною темою гібридної війни, проте вона виконує не самостійну, а допоміжну роль, переважно супроводжуючи військову фазу операції.
Технологія здійснення гібридної війни спрямована на дезорганізацію та руйнування економіки, політичної та соціальної сфери держави-жертви агресії та злом її суверенітету через «конструювання» маріонеткових структур у її державних інститутах. Усе це відбувається з метою перетворення країни-об’єкта впливу на колонію та плацдарм для подальшої «м’якої» експансії.
Гібридизація методів війни нового типу характеризується поєднанням «жорсткої» воєнної сили зі стратегією «м’якої» сили як системи дипломатичних, економічних, юридичних, політичних і культурологічних інструментів несилового впливу на ситуацію у державах з метою здійснення впливу на еліти та населення країни-жертви.
Гібридну війну у воєнному вимірі розглядають переважно як поєднання класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Як зазначає генерал-майор у відставці, який служив у військах НАТО, Франк ван Каппен, недержавні виконавці бойових завдань «можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленостей з іншими країнами. Усю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань». Водночас у гібридній війні держава-агресор повністю заперечує факт агресії, що в короткостроковій перспективі є дуже виграшною тактикою.
У гібридній війні буває важко визначити суперника. Наприклад, в Україні до початку класичної війни, розв’язаної 24 лютого 2022 р. РФ проти України, з 2014 р. розгортався воєнний конфлікт на Донбасі, який вели незаконні збройні формування під фактичним керівництвом та управлінням РФ, але водночас друга сторона протистояння – РФ – офіційно не визнавала своєї участі, тобто війна була, а чітко на той момент суперник не був окреслений.
У гібридній війні принаймні одна зі сторін формально відчуває брак легітимності. Тоді на допомогу приходить пропаганда або створення маріонеткових урядів (як, наприклад, на українському Донбасі, частину якого захопила Росія у 2014 р., поставивши своїх маріонеткових керівників окупованих українських територій). Така війна має всі шанси вилитися в нескінченне насильство в регіоні, що й сталося у 2022 р., коли Росія віроломно напала на Україну з розв’язанням класичної (формальної або конвенційної) війни. Поряд із цим стираються межі гібридної війни та сценарії її початку й закінчення.
Також під час гібридної війни руйнується традиційна «тринітарна модель» Карла фон Клаузевіца, що передбачає триєдність уряду, збройних сил і народу у війні. Після Другої світової війни така триєдина модель у війні стає дедалі менш застосовною. Народ може воювати без уряду, воювати можуть терористичні організації або польові командири, які часто зливаються з мирним населенням.
У військовому конфлікті під час гібридної війни такі поняття, як фронт і тил, лінія бойового зіткнення, фланги, район зосередження, рубіж переходу в атаку та інші терміни зазнають істотних змін. Новизна гібридних військових операцій визначається насамперед перенесенням збройної боротьби в нові простори – реальні та створені штучно. Поняття театру воєнних дій втрачає своє суто географічне значення та розглядається як бойовий простір, що об’єднує ділянки суші та акваторії, часто розділені сотнями кілометрів, повітряний простір, космос, а також інформаційне середовище.
Глобальною метою гібридної війни є закріплення частини стратегічно важливих ресурсів країни-жертви за агресором. Причому «передавання» таких ресурсів здійснюється елітою «країни-жертви» добровільно, адже сприймається нею не як захоплення, а як рух шляхом розвитку та зміни ментальності народу, яка внаслідок трансформації втрачає свої основні цілі та духовні цінності, замінюючи їх морально-психологічними ілюзіями та міфами агресора.
Гібридні війни надзвичайно важко завершити класичним чином, уклавши перемир’я. Такі конфлікти взагалі не можуть бути завершені, оскільки вони, як правило, мають тенденцію до розростання та розширення, як у разі з Україною, проти якої впродовж восьми років РФ вела гібридну війну, що, зрештою, переросла у класичну (формальну) війну. Повна воєнна перемога в гібридній війні неможлива для жодної зі сторін. Складно казати про перемогу чи поразку в умовах, коли час і форми завершення гібридного конфлікту залишаються невизначеними. Так само агресор, який не визнає своєї ролі як учасник конфлікту і репрезентує себе як миротворець, відповідно, не визнає і будь-якої поразки.
В умовах гібридної війни перемога зі сфери фізичної дійсності переміщується в когнітивний вимір війни. Проблема реалізації власних національних цілей та перешкоджання реалізації політичних цілей ворога виходить на перший план.
Водночас гібридна війна не є поверненням у стан «холодної» війни. Вона приходить їй на зміну, у супроводі низки «гарячих» конфліктів, як нова, ускладнена й нестабільна форма відносин на міжнародній арені.
Однак найбільше значення в гібридній війні має контроль за інформаційними потоками, перемога в інформаційній війні. Інформаційна війна – це узгоджена діяльність з використання інформації як зброї для ведення бойових дій. Головним стратегічним національним ресурсом під час інформаційної війни стає інформаційний простір, тобто інформація, мережева інфраструктура та інформаційні технології.
Для гібридної війни характерним є інформаційне протиборство – боротьба в інформаційній сфері, що передбачає комплексний деструктивний вплив на інформацію, інформаційні системи та інформаційну інфраструктуру сторони, що протистоїть, з одночасним захистом власної інформації, інформаційних систем та інформаційної інфраструктури від подібного впливу.
Теорія інформаційного протиборства вже сформувалася як самостійна частина науки про маніпулювання поведінкою окремих особистостей і соціальних груп. Її подальший розвиток іде шляхом конкретизації використання виявлених ефектів інформаційно-психологічного впливу в соціальній, політичній та економічній сферах.
Метою інформаційного протиборства є завоювання та утримання інформаційної переваги над стороною, що протистоїть. Об’єктом інформаційного протиборства є будь-який об’єкт, щодо якого можливе здійснення інформаційного впливу (зокрема застосування інформаційної зброї) або іншого впливу (силового, політичного, економічного, технічного тощо), результатом якого буде модифікація його властивостей як інформаційної системи. Об’єктом інформаційного протиборства може стати будь-який компонент або сегмент інформаційного простору, включно з масовою та індивідуальною свідомістю громадян; соціально-політичними системами та процесами; інформаційною інфраструктурою; інформаційними та психологічними ресурсами; технічними системами збирання, передавання, оброблення та надання інформації, а також системами управління.
Новими перспективними «дистанційними» способами ведення бойових дій у гібридній війні є порушення функціонування структур управління країни, яку атакують, ініціювання розколу її політичних еліт, порушення соціальної стабільності за рахунок поєднання підривних психологічних, економічних та соціальних операцій. Розгром живої сили противника може виявитися недоцільним, якщо будуть зруйновані значною мірою економіка, система державного та військового управління країни-противника. З розвитком інформаційних систем елементом гібридних війн також стають кібервійни.
Насамкінець зробімо низку висновків з питань еволюції розгортання гібридних війн:
1. Під гібридною війною розуміють сукупність форм і способів традиційної війни та елементів терору, підривних дій, а також технологій управління свідомістю еліт суспільства, особового складу військ.
2. Технології мережецентричного та рефлексивного управління перебувають в основі здійснення гібридної війни.
3. В основі концепції мережецентричного управління – збільшення бойової потужності угруповань військ завдяки створенню єдиної інформаційно-комунікативної мережі, що пов’язує джерела інформації, осіб, які ухвалюють рішення, та виконавців.
4. Мережецентризм у гібридній війні дає змогу отримати інформаційну перевагу над противником.
5. Рефлексивне управління є інформаційною зброєю, яка в гібридній війні набуває більшого значення, ніж «тротиловий еквівалент» противника.
6. В основі механізму рефлексивного управління лежить вплив на процес ухвалення рішення противником за допомогою передавання підготовленої інформації або дезінформації.
7. На сучасному етапі та в перспективі досить актуальним для подальшого розгортання гібридних війн є розвиток теорії та практики мережецентричного та рефлексивного управління.
Якщо вас цікавить більше деталей щодо конкретних прикладів чи рекомендацій, пропонуємо звернутися безпосередньо до матеріалів книги компанії Сідкон "Сучасні технології гібридної війни". Дана книга досліджує різноманітні методи і технології, що використовуються у гібридній війні проти держав, суспільства, бізнесу та особистостей. Деякі з прямих засобів ведення гібридної війни включають дезінформацію, кібератаки, вплив на громадську думку через соціальні мережі, економічний тиск, політичні маніпуляції та інші.
Мінливу природу війни зазначив у своїх працях ще К. Клаузевіц, який писав, що війну можна уявити в образі «справжнього хамелеона, оскільки вона в кожному конкретному випадку змінює свою природу». Саме гібридна війна може постійно змінювати правила гри й одночасно оперувати як військовою, так і цивільною складовою.
Водночас в інформаційну добу військова конкурентоспроможність значною мірою пов’язана з можливостями опрацювання інформації та інтегрування її у військові операції, забезпечуючи їх успішність. Крім цього, в умовах глобалізації та впровадження інформаційних технологій арсенал впливу на противника насамперед містить технології його знищення, спрямовані на духовні та ціннісно мотиваційні сфери.
Ці особливості гібридної війни особливо проявилися нині під час війни, розв’язаної Росією в Україні наприкінці лютого 2022 р., коли крім військових дій противник активно веде енергетичну, продовольчу, інформаційну війни, а до того на Донбасі під час здійснення Україною спочатку антитерористичної операції (АТО), а потім Операції об’єднаних сил (ООС) Росія використала технології кібервійни, наслідком чого стало те, що Україна впродовж тривалого часу була/є пріоритетною мішенню для кібератак і здійснення негативного інформаційно-психологічного впливу з боку РФ на шкоду людині та суспільству в національному інформаційному просторі.
Концептуально ідею гібридної війни викладено у статті Міністра оборони США Р. Гейтса «Збалансована стратегія» у 2009 р.
В офіційних документах керівництва блоку НАТО та збройних сил США концепція гібридної війни теж визнана й перебуває в одному ряду з концепцією асиметричних війн.
Водночас, незважаючи на практику застосування засобів гібридної війни на міжнародній арені, єдиного визначення поняття «гібридна війна» не існує, оскільки немає єдиного розуміння природи та сутності гібридної війни. У західній науковій думці орієнтовно вже з середини 2000-х років з’являється поняття «гібридна війна», однак часто воно трактувалося в інших термінах і поняттях, ніж це спостерігаємо тепер.
Інформаційна складова стає наскрізною темою гібридної війни, проте вона виконує не самостійну, а допоміжну роль, переважно супроводжуючи військову фазу операції.
Технологія здійснення гібридної війни спрямована на дезорганізацію та руйнування економіки, політичної та соціальної сфери держави-жертви агресії та злом її суверенітету через «конструювання» маріонеткових структур у її державних інститутах. Усе це відбувається з метою перетворення країни-об’єкта впливу на колонію та плацдарм для подальшої «м’якої» експансії.
Гібридизація методів війни нового типу характеризується поєднанням «жорсткої» воєнної сили зі стратегією «м’якої» сили як системи дипломатичних, економічних, юридичних, політичних і культурологічних інструментів несилового впливу на ситуацію у державах з метою здійснення впливу на еліти та населення країни-жертви.
Гібридну війну у воєнному вимірі розглядають переважно як поєднання класичного ведення війни з використанням нерегулярних збройних формувань. Як зазначає генерал-майор у відставці, який служив у військах НАТО, Франк ван Каппен, недержавні виконавці бойових завдань «можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленостей з іншими країнами. Усю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань». Водночас у гібридній війні держава-агресор повністю заперечує факт агресії, що в короткостроковій перспективі є дуже виграшною тактикою.
У гібридній війні буває важко визначити суперника. Наприклад, в Україні до початку класичної війни, розв’язаної 24 лютого 2022 р. РФ проти України, з 2014 р. розгортався воєнний конфлікт на Донбасі, який вели незаконні збройні формування під фактичним керівництвом та управлінням РФ, але водночас друга сторона протистояння – РФ – офіційно не визнавала своєї участі, тобто війна була, а чітко на той момент суперник не був окреслений.
У гібридній війні принаймні одна зі сторін формально відчуває брак легітимності. Тоді на допомогу приходить пропаганда або створення маріонеткових урядів (як, наприклад, на українському Донбасі, частину якого захопила Росія у 2014 р., поставивши своїх маріонеткових керівників окупованих українських територій). Така війна має всі шанси вилитися в нескінченне насильство в регіоні, що й сталося у 2022 р., коли Росія віроломно напала на Україну з розв’язанням класичної (формальної або конвенційної) війни. Поряд із цим стираються межі гібридної війни та сценарії її початку й закінчення.
Також під час гібридної війни руйнується традиційна «тринітарна модель» Карла фон Клаузевіца, що передбачає триєдність уряду, збройних сил і народу у війні. Після Другої світової війни така триєдина модель у війні стає дедалі менш застосовною. Народ може воювати без уряду, воювати можуть терористичні організації або польові командири, які часто зливаються з мирним населенням.
У військовому конфлікті під час гібридної війни такі поняття, як фронт і тил, лінія бойового зіткнення, фланги, район зосередження, рубіж переходу в атаку та інші терміни зазнають істотних змін. Новизна гібридних військових операцій визначається насамперед перенесенням збройної боротьби в нові простори – реальні та створені штучно. Поняття театру воєнних дій втрачає своє суто географічне значення та розглядається як бойовий простір, що об’єднує ділянки суші та акваторії, часто розділені сотнями кілометрів, повітряний простір, космос, а також інформаційне середовище.
Глобальною метою гібридної війни є закріплення частини стратегічно важливих ресурсів країни-жертви за агресором. Причому «передавання» таких ресурсів здійснюється елітою «країни-жертви» добровільно, адже сприймається нею не як захоплення, а як рух шляхом розвитку та зміни ментальності народу, яка внаслідок трансформації втрачає свої основні цілі та духовні цінності, замінюючи їх морально-психологічними ілюзіями та міфами агресора.
Гібридні війни надзвичайно важко завершити класичним чином, уклавши перемир’я. Такі конфлікти взагалі не можуть бути завершені, оскільки вони, як правило, мають тенденцію до розростання та розширення, як у разі з Україною, проти якої впродовж восьми років РФ вела гібридну війну, що, зрештою, переросла у класичну (формальну) війну. Повна воєнна перемога в гібридній війні неможлива для жодної зі сторін. Складно казати про перемогу чи поразку в умовах, коли час і форми завершення гібридного конфлікту залишаються невизначеними. Так само агресор, який не визнає своєї ролі як учасник конфлікту і репрезентує себе як миротворець, відповідно, не визнає і будь-якої поразки.
В умовах гібридної війни перемога зі сфери фізичної дійсності переміщується в когнітивний вимір війни. Проблема реалізації власних національних цілей та перешкоджання реалізації політичних цілей ворога виходить на перший план.
Водночас гібридна війна не є поверненням у стан «холодної» війни. Вона приходить їй на зміну, у супроводі низки «гарячих» конфліктів, як нова, ускладнена й нестабільна форма відносин на міжнародній арені.
Однак найбільше значення в гібридній війні має контроль за інформаційними потоками, перемога в інформаційній війні. Інформаційна війна – це узгоджена діяльність з використання інформації як зброї для ведення бойових дій. Головним стратегічним національним ресурсом під час інформаційної війни стає інформаційний простір, тобто інформація, мережева інфраструктура та інформаційні технології.
Для гібридної війни характерним є інформаційне протиборство – боротьба в інформаційній сфері, що передбачає комплексний деструктивний вплив на інформацію, інформаційні системи та інформаційну інфраструктуру сторони, що протистоїть, з одночасним захистом власної інформації, інформаційних систем та інформаційної інфраструктури від подібного впливу.
Теорія інформаційного протиборства вже сформувалася як самостійна частина науки про маніпулювання поведінкою окремих особистостей і соціальних груп. Її подальший розвиток іде шляхом конкретизації використання виявлених ефектів інформаційно-психологічного впливу в соціальній, політичній та економічній сферах.
Метою інформаційного протиборства є завоювання та утримання інформаційної переваги над стороною, що протистоїть. Об’єктом інформаційного протиборства є будь-який об’єкт, щодо якого можливе здійснення інформаційного впливу (зокрема застосування інформаційної зброї) або іншого впливу (силового, політичного, економічного, технічного тощо), результатом якого буде модифікація його властивостей як інформаційної системи. Об’єктом інформаційного протиборства може стати будь-який компонент або сегмент інформаційного простору, включно з масовою та індивідуальною свідомістю громадян; соціально-політичними системами та процесами; інформаційною інфраструктурою; інформаційними та психологічними ресурсами; технічними системами збирання, передавання, оброблення та надання інформації, а також системами управління.
Новими перспективними «дистанційними» способами ведення бойових дій у гібридній війні є порушення функціонування структур управління країни, яку атакують, ініціювання розколу її політичних еліт, порушення соціальної стабільності за рахунок поєднання підривних психологічних, економічних та соціальних операцій. Розгром живої сили противника може виявитися недоцільним, якщо будуть зруйновані значною мірою економіка, система державного та військового управління країни-противника. З розвитком інформаційних систем елементом гібридних війн також стають кібервійни.
Насамкінець зробімо низку висновків з питань еволюції розгортання гібридних війн:
1. Під гібридною війною розуміють сукупність форм і способів традиційної війни та елементів терору, підривних дій, а також технологій управління свідомістю еліт суспільства, особового складу військ.
2. Технології мережецентричного та рефлексивного управління перебувають в основі здійснення гібридної війни.
3. В основі концепції мережецентричного управління – збільшення бойової потужності угруповань військ завдяки створенню єдиної інформаційно-комунікативної мережі, що пов’язує джерела інформації, осіб, які ухвалюють рішення, та виконавців.
4. Мережецентризм у гібридній війні дає змогу отримати інформаційну перевагу над противником.
5. Рефлексивне управління є інформаційною зброєю, яка в гібридній війні набуває більшого значення, ніж «тротиловий еквівалент» противника.
6. В основі механізму рефлексивного управління лежить вплив на процес ухвалення рішення противником за допомогою передавання підготовленої інформації або дезінформації.
7. На сучасному етапі та в перспективі досить актуальним для подальшого розгортання гібридних війн є розвиток теорії та практики мережецентричного та рефлексивного управління.
Якщо вас цікавить більше деталей щодо конкретних прикладів чи рекомендацій, пропонуємо звернутися безпосередньо до матеріалів книги компанії Сідкон "Сучасні технології гібридної війни". Дана книга досліджує різноманітні методи і технології, що використовуються у гібридній війні проти держав, суспільства, бізнесу та особистостей. Деякі з прямих засобів ведення гібридної війни включають дезінформацію, кібератаки, вплив на громадську думку через соціальні мережі, економічний тиск, політичні маніпуляції та інші.