Гібридна війна стала домінуючою при обговоренні сучасних і майбутніх війн настільки, що вище державне керівництво багатьох країн світу взяло його на озброєння і використовує як основу сучасних воєнних стратегій та доктрин. У політичному відношенні гібридна війна є однією із силових форм воєнно-політичних дій на межі війни і миру, коли слабким державам сильні країни нав’язують свою волю через використання різних видів тиску та навіть спорадичних форм бойових дій збройних угруповань.
"Війни вже не оголошуються, а розпочавшись - йдуть не за звичним шаблоном". Дослідження сучасних конфліктів виявляє розмиті лінії між не тільки війною та світом, а й між елементами національної влади, кінетичними та некінетичними операціями, прихованими та явними діями, політикою, стратегією, законом та громадським порядком, моральністю, населенням та союзниками, а також ворогами, і ворогами ворога, і навіть між елементами національної влади і союзниками, і навіть між ними і союзниками.
Проти України російський режим починаючи з 1991 р. по цей час використовував майже весь арсенал технологій гібридних війн від прихованих, диверсійних дій, інформаційного впливу до прямої збройної агресії проти комплексу економічних, енергетичних, продовольчих, інформаційних та інших засобів, розхитування країни зсередини, знищення населення, руйнування економіки, критичних об’єктів інфраструктури тощо.
Саме – інформаційні диверсії, дезінформація, шпигунство, експорт корупції, дискредитація державних структур, підтримка деструктивних політичних сил та ін. – використовувалися росією проти України задовго до анексії Криму та збройного протистояння нашої держави проти агресора на Донбасі 2014 р. Наприклад, за допомогою корупційних методів постійно генерувався внутрішній розлад у всіх сферах суспільства України, що призводило до занепаду урядових структур, підривання довіри громадян до влади та спричинення втрати політичного й адміністративного контролю над регіонами, що негативно впливало на забезпечення безпеки країни.
Гібридні заходи проти нашої країни почались застосовуватися практично відразу з набуттям Незалежності Україною у 1991 р., активно застосовувались на початку 2000-х рр. при Президентові України Л. Кучми, коли в росії до влади прийшов В. Путін.
Коли російську державу очолив В. Путін, була вибрана ідея відновлення Великої Російської Імперії, і на це почали працювати всі системи рф. За допомогою олігархів та окремих напівкримінальних керівників було заплановано приєднати Україну до «великої» держави. Для цього використовували мовні, релігійні, економічні, політичні та інші важелі.
Разом з тим, за роки Незалежності в Україні вже сформувалися свої політичні еліти і національні громади, розвиваються література та національне мистецтво. Україна стає на шлях зближення з Європою, що недопустимо для ідеї «великої» росії. Тому вже на самому початку свого правління В. Путін ставить завдання приборкання України. Для цього передусім використовується мовне питання. Проводяться опитування населення, результати яких підробляють, повідомляючи українцям, що лише 30% використовують українську мову. Активізується Церква, яка проводить релігійні заходи тільки російською мовою. Активно проникають в Україну російські промислові корпорації.
Передумови для російської гібридної війни проти України були закладені задовго до того, як українська влада й суспільство усвідомили ці загрози. Україна вперше зіштовхнулася з гібридною війною, яку дуже важко розпізнати через специфіку ведення. Тим паче, що на початковому етапі гібридної війни, яку розгорнула росія проти України, не було воєнних дій. Атаки росією здійснювались на інформаційний (новини) та віртуальний (література, культура, ідеологія) простори України. Відтак, в умовах гібридної російсько-української війни формується новітня російська пропаганда, інструментом якої стають ЗМІ. Отож, медіа і пропаганда стають тотожними.
Головною метою гібридної війни, яка розгортається у цей час рф щодо України, є намагання послабити та децентралізувати Україну, підірвати структуру управління державою, її інфраструктуру, посіяти хаос та дестабілізацію у країні, привести до влади проросійське, підконтрольне росії керівництво, зірвати її європейський курс, повернувши Україну під контроль російської федерації. При цьому стратегія та тактика гібридних дій росії проти України включає послідовні кроки (етапи, які розглянуті нижче) з реалізації розглянутих вище підходів.
Вперше найбільш розгорнуто та фундаментально анатомію гібридної війни в Україні розглянув відомий український дослідник гібридних війн В. Горбулін у своїй книжці «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу», де детально був вивчений та проаналізований генезис російського феномена «гібридної війни», яка здійснюється в Україні.
Загальними технологіями гібридної війни, застосованими рф проти України, стали:
· намагання російської федерації нав’язати свої правила в кожній сфері життя в Україні;
· спроби домінування російської федерації у мовній сфері України, що викликало незадоволення україномовної частини населення, особливо на Заході країни;
· домінування російської мови на Південному Сході України та зниження рівня розвитку української мови загалом;
· спроби створити такі умови, коли східні регіони України мали найрозвиненішу промисловість, а інші регіони, крім столиці, не отримували відповідних інвестицій;
· створення росією міфу про те, що Донбас годує всю Україну і тому є особливим регіоном;
· нав’язування через «п’яту колону» заздалегідь помилкових, тупикових концептуальних рішень у сфері управління та оборони, економічного розвитку держави тощо (самозгубних моделей, концепцій розвитку економіки, демонтажу національного військово-промислового комплексу);
· активна пропаганда росією «братніх відносин» між Україною та російською федерацією, у яких росія є «старшим братом»;
· домінування в Україні православної церкви московського патріархату, заперечення навіть існування інших релігійних течій, розвитку самостійної української церкви тощо.
При цьому у період з 1991 р. до початку 2000-х рр. російська сторона активно використовувала такий інструмент гібридного впливу, як концепція рефлексійного управління поведінкою противника. В основі дій з рефлексійного управління закладено впровадження комплексних заходів непрямого впливу на рефлексію об’єкта зацікавленості (зокрема, геополітичного опонента) для його опосередкованого спонукання до ухвалення рішення щодо певної проблеми у вигідному напрямі для ініціатора такого впливу.
Для посилення гібридного компонента цього конфлікту у період з 1991 р. до початку 2000-х рр. російська сторона також застосувала в інформаційній і дипломатичній площині такі гібридні інструменти, як технологія «керованого хаосу», асиметрична війна, «м’яка сила». З української сторони в якості протидії використовувались переважно заходи стримування.
З моменту отримання Україною незалежності росія також інвестувала в ключові для української економіки підприємства, встановлювала над ними контроль, а потім їх штучно зупиняла або ліквідувала. Наприклад, в Україні спостерігалася надмірна концентрація російських власників за підсумками приватизації-2000.
Детальніше про технології та інструменти протидії гібридним і асиметричним проявам кібервійн як ключовим елементам забезпечення національної безпеки держави розглянуто в книзі «Гібридна війна нового типу як загроза національній безпеці держав». Досвід України у протистоянні гібридній агресії має глобальне значення, оскільки ці технології можуть бути застосовані проти інших країн, підкреслюючи необхідність розробки ефективних стратегій захисту.
"Війни вже не оголошуються, а розпочавшись - йдуть не за звичним шаблоном". Дослідження сучасних конфліктів виявляє розмиті лінії між не тільки війною та світом, а й між елементами національної влади, кінетичними та некінетичними операціями, прихованими та явними діями, політикою, стратегією, законом та громадським порядком, моральністю, населенням та союзниками, а також ворогами, і ворогами ворога, і навіть між елементами національної влади і союзниками, і навіть між ними і союзниками.
Проти України російський режим починаючи з 1991 р. по цей час використовував майже весь арсенал технологій гібридних війн від прихованих, диверсійних дій, інформаційного впливу до прямої збройної агресії проти комплексу економічних, енергетичних, продовольчих, інформаційних та інших засобів, розхитування країни зсередини, знищення населення, руйнування економіки, критичних об’єктів інфраструктури тощо.
Саме – інформаційні диверсії, дезінформація, шпигунство, експорт корупції, дискредитація державних структур, підтримка деструктивних політичних сил та ін. – використовувалися росією проти України задовго до анексії Криму та збройного протистояння нашої держави проти агресора на Донбасі 2014 р. Наприклад, за допомогою корупційних методів постійно генерувався внутрішній розлад у всіх сферах суспільства України, що призводило до занепаду урядових структур, підривання довіри громадян до влади та спричинення втрати політичного й адміністративного контролю над регіонами, що негативно впливало на забезпечення безпеки країни.
Гібридні заходи проти нашої країни почались застосовуватися практично відразу з набуттям Незалежності Україною у 1991 р., активно застосовувались на початку 2000-х рр. при Президентові України Л. Кучми, коли в росії до влади прийшов В. Путін.
Коли російську державу очолив В. Путін, була вибрана ідея відновлення Великої Російської Імперії, і на це почали працювати всі системи рф. За допомогою олігархів та окремих напівкримінальних керівників було заплановано приєднати Україну до «великої» держави. Для цього використовували мовні, релігійні, економічні, політичні та інші важелі.
Разом з тим, за роки Незалежності в Україні вже сформувалися свої політичні еліти і національні громади, розвиваються література та національне мистецтво. Україна стає на шлях зближення з Європою, що недопустимо для ідеї «великої» росії. Тому вже на самому початку свого правління В. Путін ставить завдання приборкання України. Для цього передусім використовується мовне питання. Проводяться опитування населення, результати яких підробляють, повідомляючи українцям, що лише 30% використовують українську мову. Активізується Церква, яка проводить релігійні заходи тільки російською мовою. Активно проникають в Україну російські промислові корпорації.
Передумови для російської гібридної війни проти України були закладені задовго до того, як українська влада й суспільство усвідомили ці загрози. Україна вперше зіштовхнулася з гібридною війною, яку дуже важко розпізнати через специфіку ведення. Тим паче, що на початковому етапі гібридної війни, яку розгорнула росія проти України, не було воєнних дій. Атаки росією здійснювались на інформаційний (новини) та віртуальний (література, культура, ідеологія) простори України. Відтак, в умовах гібридної російсько-української війни формується новітня російська пропаганда, інструментом якої стають ЗМІ. Отож, медіа і пропаганда стають тотожними.
Головною метою гібридної війни, яка розгортається у цей час рф щодо України, є намагання послабити та децентралізувати Україну, підірвати структуру управління державою, її інфраструктуру, посіяти хаос та дестабілізацію у країні, привести до влади проросійське, підконтрольне росії керівництво, зірвати її європейський курс, повернувши Україну під контроль російської федерації. При цьому стратегія та тактика гібридних дій росії проти України включає послідовні кроки (етапи, які розглянуті нижче) з реалізації розглянутих вище підходів.
Вперше найбільш розгорнуто та фундаментально анатомію гібридної війни в Україні розглянув відомий український дослідник гібридних війн В. Горбулін у своїй книжці «Гібридна війна» як ключовий інструмент російської геостратегії реваншу», де детально був вивчений та проаналізований генезис російського феномена «гібридної війни», яка здійснюється в Україні.
Загальними технологіями гібридної війни, застосованими рф проти України, стали:
· намагання російської федерації нав’язати свої правила в кожній сфері життя в Україні;
· спроби домінування російської федерації у мовній сфері України, що викликало незадоволення україномовної частини населення, особливо на Заході країни;
· домінування російської мови на Південному Сході України та зниження рівня розвитку української мови загалом;
· спроби створити такі умови, коли східні регіони України мали найрозвиненішу промисловість, а інші регіони, крім столиці, не отримували відповідних інвестицій;
· створення росією міфу про те, що Донбас годує всю Україну і тому є особливим регіоном;
· нав’язування через «п’яту колону» заздалегідь помилкових, тупикових концептуальних рішень у сфері управління та оборони, економічного розвитку держави тощо (самозгубних моделей, концепцій розвитку економіки, демонтажу національного військово-промислового комплексу);
· активна пропаганда росією «братніх відносин» між Україною та російською федерацією, у яких росія є «старшим братом»;
· домінування в Україні православної церкви московського патріархату, заперечення навіть існування інших релігійних течій, розвитку самостійної української церкви тощо.
При цьому у період з 1991 р. до початку 2000-х рр. російська сторона активно використовувала такий інструмент гібридного впливу, як концепція рефлексійного управління поведінкою противника. В основі дій з рефлексійного управління закладено впровадження комплексних заходів непрямого впливу на рефлексію об’єкта зацікавленості (зокрема, геополітичного опонента) для його опосередкованого спонукання до ухвалення рішення щодо певної проблеми у вигідному напрямі для ініціатора такого впливу.
Для посилення гібридного компонента цього конфлікту у період з 1991 р. до початку 2000-х рр. російська сторона також застосувала в інформаційній і дипломатичній площині такі гібридні інструменти, як технологія «керованого хаосу», асиметрична війна, «м’яка сила». З української сторони в якості протидії використовувались переважно заходи стримування.
З моменту отримання Україною незалежності росія також інвестувала в ключові для української економіки підприємства, встановлювала над ними контроль, а потім їх штучно зупиняла або ліквідувала. Наприклад, в Україні спостерігалася надмірна концентрація російських власників за підсумками приватизації-2000.
Детальніше про технології та інструменти протидії гібридним і асиметричним проявам кібервійн як ключовим елементам забезпечення національної безпеки держави розглянуто в книзі «Гібридна війна нового типу як загроза національній безпеці держав». Досвід України у протистоянні гібридній агресії має глобальне значення, оскільки ці технології можуть бути застосовані проти інших країн, підкреслюючи необхідність розробки ефективних стратегій захисту.