У сучасних умовах війна істотним чином змінила свою сутність та зміст, отримавши гібридний характер, хоча, як вважають експерти, такі ознаки війни не є абсолютно новітніми і безпрецедентними. Іншими словами, гібридні війни та їх можливі замінники (приміром, проксі-війни) не є нічим новим у світовій історії. Гібридні війни використовувались у різних формах і з різними масштабами протягом багатьох десятиліть і навіть століть. Тому, хоча форми та методи гібридних війн можуть змінюватися, історичний контекст і механізми міждержавних конфліктів можуть залишатися подібними.
Так, ще видатний китайський стратег і мислитель Сунь-Цзи, що жив в VI-V ст. до н.е., у своєму відомому трактаті про військову стратегію «Мистецтво війни» наголошував: «Здобути сто перемог у ста битвах – це не вершина військового мистецтва. Повалити ворога без бою – ось вершина». А відомий давньогрецький історик Геродот Галікарнаський у своїй книзі «Історія» описав окремі прийоми ведення гібридних війн на прикладі скіфо-перської (VI ст. до н.е.) та греко-перських війн (499-449 рр. до н.е.).
Наприкінці XVII ст. стратегія міждержавних конфліктів, в основі якої, по суті, закладались технології гібридних війн, розкривалась французьким ученим Габріелем Ноде у праці «Політичні роздуми про високу політику і майстерність державних переворотів».
У другій половині ХІХ ст. великий внесок у вивчення теорії та практики гібридних війн зробив видатний прусський генерал Карл фон Клаузевіц, який написав книгу «Про війну» (1832 р.). У цій роботі він представив базові підходи для підготовки до успішної війни, при цьому згадувались інструменти, які сьогодні визначаються як гібридні. Зокрема, він сформулював головний концептуальний зміст гібридного конфлікту – війна є продовженням політики, але вже іншими засобами.
Якщо як основний інструмент вирішення міждержавних протиріч та протистояння обирається військова сфера – застосування збройних сил – виникає війна в її класичному розумінні. Якщо досягнення мети агресії здійснюється шляхом комплексних заходів у політичній, економічній та інформаційній сферах, а воєнні дії мають обмежений, допоміжний характер – виникає соціально-політичне явище, яке отримало назву гібридної війни. У ході гібридної війни агресія ведеться у всіх чотирьох сферах – політичній, економічній, інформаційній та воєнній – одночасно. Отже, на перший план виходить не силова, а інформаційна, суспільна-політична, ідеологічна та економічна складові впливу на супротивника.
Якщо досягнення мети агресії здійснюється шляхом комплексних заходів в політичній, економічній та інформаційній сферах, а воєнні дії мають обмежений, допоміжний характер – ми маємо справу з соціально-політичним явищем, яке отримало назву гібридної війни. Тобто агресія ведеться у всіх чотирьох сферах одночасно.
На певному етапі розвитку людства економічні, фінансові та інформаційні інструменти міждержавного протиборства набули спроможності завдавати збитків, сумарних зі збитками від застосування засобів збройного насильства. Природно, що за таких умов воєнні дії відсунулись на другій план, а воєнні конфлікти почали називатися гібридними.
Як наголошує керівник Центру європейської безпеки, доктор М. Галеотті, у гібридній війні переважають невійськові форми боротьби – «співвідношення 4:1 на користь невійськових методів інвазії». При цьому гібридна війна – це насамперед тест країни на стійкість політичного правління.
Гібридна війна, що пронизує міждержавні конфлікти, перебуває нижче порога традиційної війни або прямого відкритого насильства і приносить чималі результати, незважаючи на те, що вона простіша, дешевша і менш ризикована, ніж повномасштабна війна, оскільки набагато доцільніше спонсорувати та поширювати дезінформацію у співпраці з недержавними суб’єктами, ніж вдаватися до використання у ході традиційної війни військової техніки.
На змінюваній природі війни наголошував у своїх роботах вже згадуваний вище Карл фон Клаузевіц, який писав, що війну можна представити у вигляді «справжнього хамелеона», оскільки у кожному конкретному випадку вона змінює свою природу. Саме гібридна війна може постійно змінювати правила гри та одночасно оперувати як військовою, так і цивільною складовою.
Особливості гібридної війни особливо повно проявилися зараз у ході війни, розв'язаної росією в Україні з кінця лютого 2022 р., коли, крім військових дій, противником активно здійснювались/здійснюються енергетичні, продовольчі, інформаційні, кібернетичні війни.
Можна погодитися з думкою академіка НАН України В. Горбуліна про те, що «кожен конкретний елемент цієї «гібридної війни» не новий по суті і використовувався майже в усіх війнах минулого, однак унікальними є узгодженість і взаємозв’язок цих елементів, динамічність та гнучкість їх застосування, а також зростання ваги інформаційного чинника. Причому інформаційний чинник в окремих випадках стає самостійним складником і виявляється не менш важливим, ніж військовий». В. Горбулін наводить усталені в модерній світовій військово-політичній думці назви цього новітнього типу конфліктних відносин: «неконвенційна війна», «нерегулярна війна», «змішана війна», або ж спонсорована державою гібридна війна.
Тому у сучасний період поняття «гібридна війна» застосовується і як синонім асиметричного, неконвенційного, нетрадиційного, дисперсного тощо типу міждержавного протистояння, і як окреме визначення новітнього типу конфліктності (протиборства) між державами.
Нині замість так званих класичних «конвенціональних» або «тотальних» війн між державами та коаліціями все частіше виникають війни нового концептуального типу – гібридні війни. Тому на даний час поняття «гібридна війна» («hybrid warfare») і «гібридна загроза» («hybrid warfare threats») вже введені в офіційну термінологію західної військової політики.
З 2004 р. Північноатлантичний альянс (НАТО) визнав термін «гібридна війна» як найбільш прийнятний для позначення нових форм агресії . З 2006 р. термін «гібридна війна» вже широко застосовувався для аналізу воєнних дій у Лівані та інших державах.
У 2010 р. Робоча група НАТО сформулювала таке визначення поняття гібридної загрози – це небезпека, створена реальним або потенційним противником (державою, недержавною організацією або терористами), що полягає в реалізованій або потенційній можливості одночасного застосування традиційних і нетрадиційних військових методів для досягнення своїх цілей. А у підсумковому документі, прийнятому на саміті НАТО у вересні 2014 р. в Уельсі (Велика Британія), в п. 13 йдеться про необхідність підготовки Північноатлантичного військового альянсу до того, «щоб НАТО була здатна ефективно долати конкретні виклики, що виникають у зв’язку з погрозами гібридної війни, при веденні якої застосовується широкий ряд тісно взаємопов’язаних відкритих і замкнутих військових, воєнізованих та цивільних заходів». Поряд з цим, у концептуальних документах США та НАТО також констатується, що гібридна війна є комбінацією звичайних, нерегулярних і асиметричних засобів у поєднанні з постійними маніпуляціями політичними та ідеологічними розбіжностями.
Учасники Альянсу розглядають гібридні війни як широкий набір бойових дій, таємних операцій, здійснюваних партизанськими формуваннями, із залученням цивільних компонентів, а також як боротьбу з пропагандистськими кампаніями, кібератаками і місцевим сепаратизмом. Для здійснення комунікацій та проведення навчань з відпрацювання дій у гібридній війні у межах НАТО навіть був створений спеціальний навчальний центр у Латвії (Strategic Communications Centre of Excellence) .
Отже, у ході гібридних війн суто військові інструменти стають допоміжними у досягненні воєнно-стратегічних цілей, які ставить перед собою агресор. Поєднання різних інструментів (військових та невійськових) при здійсненні агресії проти іншої держави обумовлює її гібридний характер. При цьому до початку збройного конфлікту основні зусилля агресор концентрує на дестабілізації суспільно-політичної обстановки, провокуванні невдоволення населення діючою владою та розпалюванні сепаратистських настроїв у суспільстві, дискредитації воєнно-політичного керівництва країни, проти якої спрямовані агресивні дії.
Російська агресія спонукала до розширення змісту концепту гібридної війни і вивела поняття «гібридна війна» на новий рівень осмислення. До цього при аналізі гібридної війни на міжнародному рівні частіше використовувався термін «hybrid warfare», що буквально означає «гібридні засоби ведення війни».
Яскравим прикладом сучасної гібридної війни є російська диверсійна діяльність в Україні, яка здійснювалась на Донбасі з весни 2014 р. та яка переросла у лютому 2022 р. у військову агресію класичної війни з асиметричними елементами – енергетичною (газовою), продовольчою, інформаційною, кібер-війнами. Анексія Криму, захоплення Запорізької АЕС російською федерацією теж є операціями гібридної війни.
У ході гібридної війни заходи держави-агресора проводяться в політичній, економічній, інформаційній, ідеологічній та обмежено, допоміжно – у військовій сферах, у формі спеціальних операцій, які мають плановий характер та кінцеві цілі, що узгоджені з головною ціллю держави-агресора – знищення чи підкорення країни-жертви.
Ці сфери життєдіяльності можна розглядати як окремі «театри бойових дій» гібридної війни. При цьому неможливо виділити з них пріоритетну. Агресор за певних обставин у міждержавних відносинах може використовувати як пріоритетну будь-яку з наведених вище сфер життєдіяльності. З одного боку, зазначені сфери життєдіяльності використовуються комплексно та доповнюють одна одну, а з іншого, мають притаманні кожній з них власні методи боротьби проти держави-жертви.
Більш детально про технології, методи, прояви та інструменти гібридної війни проти держави, суспільства, бізнесу, особистості - у книзі компанії Сідкон "Cучасні технології гібридної війни". Книга пропонує ряд заходів, які можуть бути використані для протидії гібридним загрозам на державному рівні з використанням штучного інтелекту. Ці заходи включають розробку новітніх систем підтримки прийняття рішень і інформаційних фільтрів. Використання штучного інтелекту може допомогти виявити та аналізувати хибну інформацію та маніпуляції, що можуть бути поширені гібридними загрозами. Розробка новітніх систем підтримки прийняття рішень може забезпечити ефективне управління цими загрозами, а інформаційні фільтри можуть допомогти виділяти і автоматично відсіювати неправдиву або шкідливу інформацію. Ці заходи можуть зробити реакцію на гібридні загрози більш швидкою, ефективною і точною.
Так, ще видатний китайський стратег і мислитель Сунь-Цзи, що жив в VI-V ст. до н.е., у своєму відомому трактаті про військову стратегію «Мистецтво війни» наголошував: «Здобути сто перемог у ста битвах – це не вершина військового мистецтва. Повалити ворога без бою – ось вершина». А відомий давньогрецький історик Геродот Галікарнаський у своїй книзі «Історія» описав окремі прийоми ведення гібридних війн на прикладі скіфо-перської (VI ст. до н.е.) та греко-перських війн (499-449 рр. до н.е.).
Наприкінці XVII ст. стратегія міждержавних конфліктів, в основі якої, по суті, закладались технології гібридних війн, розкривалась французьким ученим Габріелем Ноде у праці «Політичні роздуми про високу політику і майстерність державних переворотів».
У другій половині ХІХ ст. великий внесок у вивчення теорії та практики гібридних війн зробив видатний прусський генерал Карл фон Клаузевіц, який написав книгу «Про війну» (1832 р.). У цій роботі він представив базові підходи для підготовки до успішної війни, при цьому згадувались інструменти, які сьогодні визначаються як гібридні. Зокрема, він сформулював головний концептуальний зміст гібридного конфлікту – війна є продовженням політики, але вже іншими засобами.
Якщо як основний інструмент вирішення міждержавних протиріч та протистояння обирається військова сфера – застосування збройних сил – виникає війна в її класичному розумінні. Якщо досягнення мети агресії здійснюється шляхом комплексних заходів у політичній, економічній та інформаційній сферах, а воєнні дії мають обмежений, допоміжний характер – виникає соціально-політичне явище, яке отримало назву гібридної війни. У ході гібридної війни агресія ведеться у всіх чотирьох сферах – політичній, економічній, інформаційній та воєнній – одночасно. Отже, на перший план виходить не силова, а інформаційна, суспільна-політична, ідеологічна та економічна складові впливу на супротивника.
Якщо досягнення мети агресії здійснюється шляхом комплексних заходів в політичній, економічній та інформаційній сферах, а воєнні дії мають обмежений, допоміжний характер – ми маємо справу з соціально-політичним явищем, яке отримало назву гібридної війни. Тобто агресія ведеться у всіх чотирьох сферах одночасно.
На певному етапі розвитку людства економічні, фінансові та інформаційні інструменти міждержавного протиборства набули спроможності завдавати збитків, сумарних зі збитками від застосування засобів збройного насильства. Природно, що за таких умов воєнні дії відсунулись на другій план, а воєнні конфлікти почали називатися гібридними.
Як наголошує керівник Центру європейської безпеки, доктор М. Галеотті, у гібридній війні переважають невійськові форми боротьби – «співвідношення 4:1 на користь невійськових методів інвазії». При цьому гібридна війна – це насамперед тест країни на стійкість політичного правління.
Гібридна війна, що пронизує міждержавні конфлікти, перебуває нижче порога традиційної війни або прямого відкритого насильства і приносить чималі результати, незважаючи на те, що вона простіша, дешевша і менш ризикована, ніж повномасштабна війна, оскільки набагато доцільніше спонсорувати та поширювати дезінформацію у співпраці з недержавними суб’єктами, ніж вдаватися до використання у ході традиційної війни військової техніки.
На змінюваній природі війни наголошував у своїх роботах вже згадуваний вище Карл фон Клаузевіц, який писав, що війну можна представити у вигляді «справжнього хамелеона», оскільки у кожному конкретному випадку вона змінює свою природу. Саме гібридна війна може постійно змінювати правила гри та одночасно оперувати як військовою, так і цивільною складовою.
Особливості гібридної війни особливо повно проявилися зараз у ході війни, розв'язаної росією в Україні з кінця лютого 2022 р., коли, крім військових дій, противником активно здійснювались/здійснюються енергетичні, продовольчі, інформаційні, кібернетичні війни.
Можна погодитися з думкою академіка НАН України В. Горбуліна про те, що «кожен конкретний елемент цієї «гібридної війни» не новий по суті і використовувався майже в усіх війнах минулого, однак унікальними є узгодженість і взаємозв’язок цих елементів, динамічність та гнучкість їх застосування, а також зростання ваги інформаційного чинника. Причому інформаційний чинник в окремих випадках стає самостійним складником і виявляється не менш важливим, ніж військовий». В. Горбулін наводить усталені в модерній світовій військово-політичній думці назви цього новітнього типу конфліктних відносин: «неконвенційна війна», «нерегулярна війна», «змішана війна», або ж спонсорована державою гібридна війна.
Тому у сучасний період поняття «гібридна війна» застосовується і як синонім асиметричного, неконвенційного, нетрадиційного, дисперсного тощо типу міждержавного протистояння, і як окреме визначення новітнього типу конфліктності (протиборства) між державами.
Нині замість так званих класичних «конвенціональних» або «тотальних» війн між державами та коаліціями все частіше виникають війни нового концептуального типу – гібридні війни. Тому на даний час поняття «гібридна війна» («hybrid warfare») і «гібридна загроза» («hybrid warfare threats») вже введені в офіційну термінологію західної військової політики.
З 2004 р. Північноатлантичний альянс (НАТО) визнав термін «гібридна війна» як найбільш прийнятний для позначення нових форм агресії . З 2006 р. термін «гібридна війна» вже широко застосовувався для аналізу воєнних дій у Лівані та інших державах.
У 2010 р. Робоча група НАТО сформулювала таке визначення поняття гібридної загрози – це небезпека, створена реальним або потенційним противником (державою, недержавною організацією або терористами), що полягає в реалізованій або потенційній можливості одночасного застосування традиційних і нетрадиційних військових методів для досягнення своїх цілей. А у підсумковому документі, прийнятому на саміті НАТО у вересні 2014 р. в Уельсі (Велика Британія), в п. 13 йдеться про необхідність підготовки Північноатлантичного військового альянсу до того, «щоб НАТО була здатна ефективно долати конкретні виклики, що виникають у зв’язку з погрозами гібридної війни, при веденні якої застосовується широкий ряд тісно взаємопов’язаних відкритих і замкнутих військових, воєнізованих та цивільних заходів». Поряд з цим, у концептуальних документах США та НАТО також констатується, що гібридна війна є комбінацією звичайних, нерегулярних і асиметричних засобів у поєднанні з постійними маніпуляціями політичними та ідеологічними розбіжностями.
Учасники Альянсу розглядають гібридні війни як широкий набір бойових дій, таємних операцій, здійснюваних партизанськими формуваннями, із залученням цивільних компонентів, а також як боротьбу з пропагандистськими кампаніями, кібератаками і місцевим сепаратизмом. Для здійснення комунікацій та проведення навчань з відпрацювання дій у гібридній війні у межах НАТО навіть був створений спеціальний навчальний центр у Латвії (Strategic Communications Centre of Excellence) .
Отже, у ході гібридних війн суто військові інструменти стають допоміжними у досягненні воєнно-стратегічних цілей, які ставить перед собою агресор. Поєднання різних інструментів (військових та невійськових) при здійсненні агресії проти іншої держави обумовлює її гібридний характер. При цьому до початку збройного конфлікту основні зусилля агресор концентрує на дестабілізації суспільно-політичної обстановки, провокуванні невдоволення населення діючою владою та розпалюванні сепаратистських настроїв у суспільстві, дискредитації воєнно-політичного керівництва країни, проти якої спрямовані агресивні дії.
Російська агресія спонукала до розширення змісту концепту гібридної війни і вивела поняття «гібридна війна» на новий рівень осмислення. До цього при аналізі гібридної війни на міжнародному рівні частіше використовувався термін «hybrid warfare», що буквально означає «гібридні засоби ведення війни».
Яскравим прикладом сучасної гібридної війни є російська диверсійна діяльність в Україні, яка здійснювалась на Донбасі з весни 2014 р. та яка переросла у лютому 2022 р. у військову агресію класичної війни з асиметричними елементами – енергетичною (газовою), продовольчою, інформаційною, кібер-війнами. Анексія Криму, захоплення Запорізької АЕС російською федерацією теж є операціями гібридної війни.
У ході гібридної війни заходи держави-агресора проводяться в політичній, економічній, інформаційній, ідеологічній та обмежено, допоміжно – у військовій сферах, у формі спеціальних операцій, які мають плановий характер та кінцеві цілі, що узгоджені з головною ціллю держави-агресора – знищення чи підкорення країни-жертви.
Ці сфери життєдіяльності можна розглядати як окремі «театри бойових дій» гібридної війни. При цьому неможливо виділити з них пріоритетну. Агресор за певних обставин у міждержавних відносинах може використовувати як пріоритетну будь-яку з наведених вище сфер життєдіяльності. З одного боку, зазначені сфери життєдіяльності використовуються комплексно та доповнюють одна одну, а з іншого, мають притаманні кожній з них власні методи боротьби проти держави-жертви.
Більш детально про технології, методи, прояви та інструменти гібридної війни проти держави, суспільства, бізнесу, особистості - у книзі компанії Сідкон "Cучасні технології гібридної війни". Книга пропонує ряд заходів, які можуть бути використані для протидії гібридним загрозам на державному рівні з використанням штучного інтелекту. Ці заходи включають розробку новітніх систем підтримки прийняття рішень і інформаційних фільтрів. Використання штучного інтелекту може допомогти виявити та аналізувати хибну інформацію та маніпуляції, що можуть бути поширені гібридними загрозами. Розробка новітніх систем підтримки прийняття рішень може забезпечити ефективне управління цими загрозами, а інформаційні фільтри можуть допомогти виділяти і автоматично відсіювати неправдиву або шкідливу інформацію. Ці заходи можуть зробити реакцію на гібридні загрози більш швидкою, ефективною і точною.