Резонансні світові події XX століття, зокрема, революційні зміни влади та збройні конфлікти у В’єтнамі, Афганістані, Нікараґуа, Лівії, Сирії, Іраку, Кувейті, Боснії, Придністров’ї, Нагірному Карабасі, Південній Осетії, Абхазії, в Криму, на Сході України тощо свідчать про появу нових форм і методів, до яких вдаються низка держав, намагаючись досягти своїх зовнішньополітичних цілей і владнати міждержавні розбіжності, у тому числі з метою дезінтеграції та зміни керівництва країни-жертви, включення її до сфери свого впливу.Так, на заміну класичним військовим агресіям, коли застосовуються збройні сили, приходять так звані «гібридні війни». Вони мають прихований характер та спостерігаються переважно у політичній, економічній, інформаційній, дипломатичній, кібернетичній, екологічній та інших спеціальних сферах. Так, агресор, який розгортає гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, релігійні, кібер- і воєнні засоби проти держави-мішені.
Термін «гібридна» став домінуючим при обговоренні сучасних і майбутніх війн настільки, що вище державне керівництво багатьох країн світу взяло його на озброєння і використовує як основу сучасних воєнних стратегій та доктрин. У політичному відношенні гібридна війна є однією із силових форм воєнно-політичних дій на межі війни і миру, коли слабким державам сильні країни нав’язують свою волю через використання різних видів тиску та навіть спорадичних форм бойових дій збройних угрупувань.
Гібридна війна – це новітня концепція ведення міждержавних конфліктів, яка поєднує різні засоби й методи війни, включаючи використання усього спектру політичних, військових, економічних, дипломатичних, інформаційних, кібернетичних, технологічних важелів впливу. Так, сучасна гібридна війна включає елементи економічного, психологічного, диверсійного, терористичного, інформаційного протистояння.
Війна в Афганістані – це повномасштабний збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів.
У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, – і вторгнення радянських військ в Афганістан стало неминучим.
Рішення ввести радянські війська до Афганістану було ухвалено 12 грудня 1979 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення радянських військ до Афганістану була запобігти загрозі іноземного військового втручання. А 25 грудня 1979 р. почалося введення радянських військ в Демократичну Республіку Афганістан (ДРА). До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
У збройному конфлікті в Афганістані брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА), радянські війська, з одного боку, і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») – з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану.
Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 р. до 15 лютого 1989 р., тобто 3340 днів.
Війна в Афганістані – гібридна війна, яка мала прояв як збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з повстанськими групами моджахедів. Афганська війна стала проксі-по суті війною між СРСР та США. СРСР вторгся до Афганістану, щоб підтримати комуністичний режим, який був керівним у країні. США та їх союзники, зокрема Пакистан, надали підтримку місцевим моджахедам, які боролися проти радянської окупації.
Введення радянських військ до Афганістану, по суті, представляло собою іноземне втручання у внутрішні справи країни. Як формальну підставу введення радянських військ до Афганістану Політбюро ЦК КПРС використовувало нібито неодноразові прохання керівництва Афганістану. Радянські джерела навіть стверджували, що від уряду Афганістану їм було вислано близько 20 поводжень з проханням ввести війська. Факти стверджують зворотне – тодішній президент Афганістану Амін був противником введення радянського контингенту. Резидент в Кабулі також слав дані про спроби США втягнути СРСР в регіональний конфлікт. Офіційна радянська пропаганда введене до Афганістану військове угруповання називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ. Введені до Афганістану радянські війська опинилися безпосередньо втягнутими у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стали її активним учасником та головним збудником. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
У липні 1979 р. Президент США Джиммі Картер підписав указ, що санкціонував фінансування антиурядових сил в Афганістані. ЦРУ постачали зброю для антиурядових збройних формувань, а на території Пакистану, в таборах афганських біженців, були розгорнуті центри спеціальної підготовки. США через Пакистан передавали моджахедам озброєння. США таємно допомагали моджахедами в боротьбі проти СРСР.
Афганська війна 1979-1989 рр. – це було, по суті, останнє зіткнення між наддержавами – СРСР та США – у межах Холодної війни.
США не брали безпосередньої участі у бойових діях в Афганістані. Однак своєю масованою всебічною допомогою незаконним озброєним формуванням, антиурядовим мусульманським партіям і організаціям Афганістану. США робили все можливе, щоб досягти своєї головної стратегічної мети – якомога довше затягувати перебування радянських військ в Афганістані, щоб послабити СРСР морально й економічно і завдати йому поразки у Холодній війні.
Характерними маркерами Афганської війни 1979-1989 рр. стали міжнародний тероризм, войовничий ісламський фундаменталізм та наркотероризм.
США в Афганістані максимально використали як традиційні форми і способи збройної та політичної боротьби, так і «задіяли» диверсії й терор (як основні способи бойових дій незаконних військових формувань), ісламський фактор, у тому числі й джихад, наркотичне джерело фінансування боротьби, психологічну війну не тільки проти афганської армії й Обмеженого контингенту радянських військ (ОКРВ), але й проти всього населення Афганістану та СРСР.
США виступали зацікавленою стороною у війні в Афганістані 1979-1989 рр.: «руками» безпосередніх учасників бойових дій у цій війні, США намагались досягти глобальних воєнних, політичних цілей у світовому військово-стратегічному протистоянні з СРСР того часу.
Війна в Афганістані 1979-1989 рр. стала одним із чинників розпаду СРСР.
У зв’язку з 30-ю річницею вводу радянських військ до Афганістану корпорація ВВС згадувала висловлення Усами бін Ладена, що афганська війна стане початком кінця тоталітарного СРСР. А розпад СРСР, у свою чергу, надав можливість Україні розпочати розбудову суверенної держави, що стало одним із політичних наслідків спецоперації СРСР в Афганістані.
Так, спецоперація СРСР в Афганістані стала непідйомною для радянської економіки, догматизованої комуністичної ідеології та політики.
США досягли своєї стратегічної мети в Холодній війні – спровокували СРСР на тривалі, виснажливі бойові дії, які підірвали економічну, політичну, моральну, соціальну базу СРСР. Саме спецоперація в Афганістані, детермінована Холодною війною, що досягла в Афганістані піку, багато в чому каталізувала дезінтеграцію соціалістичної системи й СРСР. Це, у свою чергу, обумовило геополітичні зрушення, які можна порівняти з підсумками Другої світової війни.
Перебування радянських військових в Афганістані публічно (зокрема, у ЗМІ) практично не висвітлювалось. Відцензуровані у СРСР засоби масової інформації подавали події в Афганістані під таким кутом зору, що там нічого не відбувається, а радянські солдати тільки братаються з населенням. Насправді ж у СРСР заборонялося не тільки писати, але й говорити про афганські події. Списки загиблих у Афганістані також були таємними.
До речі, спостерігались гібридні форми втручання рф у війну в Афганістані 2001-2021 рр., яку вели США у відповідь на терористичні акти 11 вересня 2001 р. Наприклад, в звітах розвідки була інформація про те, що російські військові таємно пропонували гроші бойовикам, зв’язаним з талібами, за напади на сили коаліції (США та Велика Британія) в Афганістані.
За підтримки США Афганістан став базою бойового вишколу терористів багатьох країн, ісламського руху «Талібан», «Аль-Каїди» на чолі з Усамою бен Ладеном, а також ідеологічною базою пропаганди й поширення «світової ісламської революції» на середньоазійські республіки СРСР та мусульманські держави світу.
У ході гібридної війни відбуваються асиметричні дії такого недержавного актора, як «Талібан», у збройному протистоянні зі США та їх союзниками в Афганістані.
Після Другої світової війни військові контингенти СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Цей факт партійно-радянське керівництво СРСР офіційно визнало тільки у червні 1989 р. Серед цих локальних війн і збройних конфліктів воєнно-політична спецоперація СРСР в Афганістані займає особливе місце. Її унікальність обумовлена:
масштабністю, тривалістю, кількістю задіяних сил;
специфічними політичними, ідеологічними, психологічними, рельєфно-кліматичними тощо умовами, в яких вона здійснювалась;
це було своєрідне й останнє планетарне зіткнення між наддержавами – СРСР та США – у межах Холодної війни;
СРСР саме в Афганістані першим із країн світової спільноти у XX столітті зіткнувся з міжнародним тероризмом, войовничим ісламським фундаменталізмом, наркотероризмом, на боротьбу з якими з початку нового століття спрямовані зусилля світового співтовариства;
За уточненими даними, всього у війні в Афганістані Радянська Армія втратила близько 15 тис осіб. Поранення і контузії отримали більше 53 тис осіб. Однак, за оцінками незалежних дослідників, втрати радянської армії склали до 140 тис убитими та до 350 тис пораненими.
14 квітня 1988 р. за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9-ти місячний термін, починаючи з 15 травня 1988 р., а США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів. 15 лютого 1989 р. з Афганістану повністю були виведені радянські війська. Таким чином, у 1989 р. була закінчена Радянсько-афганська війна, але не громадянська. Коли радянські війська вийшли з Афганістану, моджахеди поділилися на безліч наступників, зокрема «Талібан» і «Аль Каїду».
Оскільки цілі спецоперації в Афганістані політичним керівництвом СРСР не були чітко визначені, це дало підстави деяким дослідникам твердити про поразку радянських військ в Афганістані та про тотожність Афганської війни війні США у В’єтнамі.
Водночас замовчування у СРСР подій в Афганістані у багатьох сформувало негативне ставлення до ветеранів – «афганців». Як наслідок, спецоперація СРСР в Афганістані 1979-1989 рр. так і залишалась далекою й незрозумілою для широкого загалу. Це значною мірою сприяло розколу радянського суспільства, політичної еліти СРСР на три групи: 1) тих, хто не визнавав (і не визнає) бойові дії в Афганістані та їх учасників; 2) тих, кому було байдуже; 3) власне на «афганців». Внаслідок поранень, хвороб, отриманих в Афганістані, пішли з життя після 1989 р. набагато більше, ніж загинуло під час бойових дій. Це трагічний соціальний наслідок спецоперації СРСР в Афганістані.
Крім того, спецоперація СРСР в Афганістані стала важливим чинником геополітичних змін у світі наприкінці XX століття. Дезінтеграція СРСР розбалансувала планетарну систему противаг, призвела до утворення однополюсного світоустрою на чолі з США.
Афганська війна 1979–1989 років є класичним прикладом гібридної війни, у якій військові дії тісно переплітались із політичним, інформаційним і економічним тиском. Цей конфлікт показав, що сучасні війни виходять за межі традиційного поля бою, використовуючи широкий спектр засобів впливу. Досвід Афганської війни має важливе значення для розуміння сучасних геополітичних викликів та формування ефективних стратегій безпеки. Детальніше про історію та технології гібридних війн можна дізнатися з книги «Гібридні війни (історія, політика, безпека)». Дана книга є ключовим інструментом для розуміння гібридної війни як глобального явища. В роботі проаналізована та узагальнена історія гібридних міждержавних конфліктів, наведені заходи протидії та протистояння гібридним агресіям та експансії.
Термін «гібридна» став домінуючим при обговоренні сучасних і майбутніх війн настільки, що вище державне керівництво багатьох країн світу взяло його на озброєння і використовує як основу сучасних воєнних стратегій та доктрин. У політичному відношенні гібридна війна є однією із силових форм воєнно-політичних дій на межі війни і миру, коли слабким державам сильні країни нав’язують свою волю через використання різних видів тиску та навіть спорадичних форм бойових дій збройних угрупувань.
Гібридна війна – це новітня концепція ведення міждержавних конфліктів, яка поєднує різні засоби й методи війни, включаючи використання усього спектру політичних, військових, економічних, дипломатичних, інформаційних, кібернетичних, технологічних важелів впливу. Так, сучасна гібридна війна включає елементи економічного, психологічного, диверсійного, терористичного, інформаційного протистояння.
Війна в Афганістані – це повномасштабний збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з моджахедами, у якому брали участь урядові війська Афганістану і Радянського Союзу проти повстанських груп моджахедів.
У країні фактично спалахнула громадянська війна, яка загрожувала самому існуванню комуністичного уряду, – і вторгнення радянських військ в Афганістан стало неминучим.
Рішення ввести радянські війська до Афганістану було ухвалено 12 грудня 1979 р. на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційна мета введення радянських військ до Афганістану була запобігти загрозі іноземного військового втручання. А 25 грудня 1979 р. почалося введення радянських військ в Демократичну Республіку Афганістан (ДРА). До складу радянського контингенту входили: управління 40-ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.
У збройному конфлікті в Афганістані брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА), радянські війська, з одного боку, і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») – з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану.
Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 р. до 15 лютого 1989 р., тобто 3340 днів.
Війна в Афганістані – гібридна війна, яка мала прояв як збройний конфлікт-агресія Радянського Союзу проти суверенного Афганістану під приводом боротьби з повстанськими групами моджахедів. Афганська війна стала проксі-по суті війною між СРСР та США. СРСР вторгся до Афганістану, щоб підтримати комуністичний режим, який був керівним у країні. США та їх союзники, зокрема Пакистан, надали підтримку місцевим моджахедам, які боролися проти радянської окупації.
Введення радянських військ до Афганістану, по суті, представляло собою іноземне втручання у внутрішні справи країни. Як формальну підставу введення радянських військ до Афганістану Політбюро ЦК КПРС використовувало нібито неодноразові прохання керівництва Афганістану. Радянські джерела навіть стверджували, що від уряду Афганістану їм було вислано близько 20 поводжень з проханням ввести війська. Факти стверджують зворотне – тодішній президент Афганістану Амін був противником введення радянського контингенту. Резидент в Кабулі також слав дані про спроби США втягнути СРСР в регіональний конфлікт. Офіційна радянська пропаганда введене до Афганістану військове угруповання називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ. Введені до Афганістану радянські війська опинилися безпосередньо втягнутими у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стали її активним учасником та головним збудником. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
У липні 1979 р. Президент США Джиммі Картер підписав указ, що санкціонував фінансування антиурядових сил в Афганістані. ЦРУ постачали зброю для антиурядових збройних формувань, а на території Пакистану, в таборах афганських біженців, були розгорнуті центри спеціальної підготовки. США через Пакистан передавали моджахедам озброєння. США таємно допомагали моджахедами в боротьбі проти СРСР.
Афганська війна 1979-1989 рр. – це було, по суті, останнє зіткнення між наддержавами – СРСР та США – у межах Холодної війни.
США не брали безпосередньої участі у бойових діях в Афганістані. Однак своєю масованою всебічною допомогою незаконним озброєним формуванням, антиурядовим мусульманським партіям і організаціям Афганістану. США робили все можливе, щоб досягти своєї головної стратегічної мети – якомога довше затягувати перебування радянських військ в Афганістані, щоб послабити СРСР морально й економічно і завдати йому поразки у Холодній війні.
Характерними маркерами Афганської війни 1979-1989 рр. стали міжнародний тероризм, войовничий ісламський фундаменталізм та наркотероризм.
США в Афганістані максимально використали як традиційні форми і способи збройної та політичної боротьби, так і «задіяли» диверсії й терор (як основні способи бойових дій незаконних військових формувань), ісламський фактор, у тому числі й джихад, наркотичне джерело фінансування боротьби, психологічну війну не тільки проти афганської армії й Обмеженого контингенту радянських військ (ОКРВ), але й проти всього населення Афганістану та СРСР.
США виступали зацікавленою стороною у війні в Афганістані 1979-1989 рр.: «руками» безпосередніх учасників бойових дій у цій війні, США намагались досягти глобальних воєнних, політичних цілей у світовому військово-стратегічному протистоянні з СРСР того часу.
Війна в Афганістані 1979-1989 рр. стала одним із чинників розпаду СРСР.
У зв’язку з 30-ю річницею вводу радянських військ до Афганістану корпорація ВВС згадувала висловлення Усами бін Ладена, що афганська війна стане початком кінця тоталітарного СРСР. А розпад СРСР, у свою чергу, надав можливість Україні розпочати розбудову суверенної держави, що стало одним із політичних наслідків спецоперації СРСР в Афганістані.
Так, спецоперація СРСР в Афганістані стала непідйомною для радянської економіки, догматизованої комуністичної ідеології та політики.
США досягли своєї стратегічної мети в Холодній війні – спровокували СРСР на тривалі, виснажливі бойові дії, які підірвали економічну, політичну, моральну, соціальну базу СРСР. Саме спецоперація в Афганістані, детермінована Холодною війною, що досягла в Афганістані піку, багато в чому каталізувала дезінтеграцію соціалістичної системи й СРСР. Це, у свою чергу, обумовило геополітичні зрушення, які можна порівняти з підсумками Другої світової війни.
Перебування радянських військових в Афганістані публічно (зокрема, у ЗМІ) практично не висвітлювалось. Відцензуровані у СРСР засоби масової інформації подавали події в Афганістані під таким кутом зору, що там нічого не відбувається, а радянські солдати тільки братаються з населенням. Насправді ж у СРСР заборонялося не тільки писати, але й говорити про афганські події. Списки загиблих у Афганістані також були таємними.
До речі, спостерігались гібридні форми втручання рф у війну в Афганістані 2001-2021 рр., яку вели США у відповідь на терористичні акти 11 вересня 2001 р. Наприклад, в звітах розвідки була інформація про те, що російські військові таємно пропонували гроші бойовикам, зв’язаним з талібами, за напади на сили коаліції (США та Велика Британія) в Афганістані.
За підтримки США Афганістан став базою бойового вишколу терористів багатьох країн, ісламського руху «Талібан», «Аль-Каїди» на чолі з Усамою бен Ладеном, а також ідеологічною базою пропаганди й поширення «світової ісламської революції» на середньоазійські республіки СРСР та мусульманські держави світу.
У ході гібридної війни відбуваються асиметричні дії такого недержавного актора, як «Талібан», у збройному протистоянні зі США та їх союзниками в Афганістані.
Після Другої світової війни військові контингенти СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Цей факт партійно-радянське керівництво СРСР офіційно визнало тільки у червні 1989 р. Серед цих локальних війн і збройних конфліктів воєнно-політична спецоперація СРСР в Афганістані займає особливе місце. Її унікальність обумовлена:
масштабністю, тривалістю, кількістю задіяних сил;
специфічними політичними, ідеологічними, психологічними, рельєфно-кліматичними тощо умовами, в яких вона здійснювалась;
це було своєрідне й останнє планетарне зіткнення між наддержавами – СРСР та США – у межах Холодної війни;
СРСР саме в Афганістані першим із країн світової спільноти у XX столітті зіткнувся з міжнародним тероризмом, войовничим ісламським фундаменталізмом, наркотероризмом, на боротьбу з якими з початку нового століття спрямовані зусилля світового співтовариства;
За уточненими даними, всього у війні в Афганістані Радянська Армія втратила близько 15 тис осіб. Поранення і контузії отримали більше 53 тис осіб. Однак, за оцінками незалежних дослідників, втрати радянської армії склали до 140 тис убитими та до 350 тис пораненими.
14 квітня 1988 р. за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану були підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов'язався вивести свій контингент в 9-ти місячний термін, починаючи з 15 травня 1988 р., а США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів. 15 лютого 1989 р. з Афганістану повністю були виведені радянські війська. Таким чином, у 1989 р. була закінчена Радянсько-афганська війна, але не громадянська. Коли радянські війська вийшли з Афганістану, моджахеди поділилися на безліч наступників, зокрема «Талібан» і «Аль Каїду».
Оскільки цілі спецоперації в Афганістані політичним керівництвом СРСР не були чітко визначені, це дало підстави деяким дослідникам твердити про поразку радянських військ в Афганістані та про тотожність Афганської війни війні США у В’єтнамі.
Водночас замовчування у СРСР подій в Афганістані у багатьох сформувало негативне ставлення до ветеранів – «афганців». Як наслідок, спецоперація СРСР в Афганістані 1979-1989 рр. так і залишалась далекою й незрозумілою для широкого загалу. Це значною мірою сприяло розколу радянського суспільства, політичної еліти СРСР на три групи: 1) тих, хто не визнавав (і не визнає) бойові дії в Афганістані та їх учасників; 2) тих, кому було байдуже; 3) власне на «афганців». Внаслідок поранень, хвороб, отриманих в Афганістані, пішли з життя після 1989 р. набагато більше, ніж загинуло під час бойових дій. Це трагічний соціальний наслідок спецоперації СРСР в Афганістані.
Крім того, спецоперація СРСР в Афганістані стала важливим чинником геополітичних змін у світі наприкінці XX століття. Дезінтеграція СРСР розбалансувала планетарну систему противаг, призвела до утворення однополюсного світоустрою на чолі з США.
Афганська війна 1979–1989 років є класичним прикладом гібридної війни, у якій військові дії тісно переплітались із політичним, інформаційним і економічним тиском. Цей конфлікт показав, що сучасні війни виходять за межі традиційного поля бою, використовуючи широкий спектр засобів впливу. Досвід Афганської війни має важливе значення для розуміння сучасних геополітичних викликів та формування ефективних стратегій безпеки. Детальніше про історію та технології гібридних війн можна дізнатися з книги «Гібридні війни (історія, політика, безпека)». Дана книга є ключовим інструментом для розуміння гібридної війни як глобального явища. В роботі проаналізована та узагальнена історія гібридних міждержавних конфліктів, наведені заходи протидії та протистояння гібридним агресіям та експансії.