Сучасну епоху називають інформаційною ерою. Жодне рішення не ухвалюють без так званої інформаційної підтримки. Заразом це час інформаційних війн, запеклої боротьби за свідомість та уми. Результат міждержавного протистояння найчастіше вирішено наперед перемогою в інформаційних битвах.
Починаючи з ХХ століття інформація почала виконувати невластиву їй функцію інструменту війни. Так, для розв’язання різних соціальних і міждержавних конфліктів все частіше використовується інформаційна сфера, що породжує такі явища, як міждержавне інформаційне протиборство та мережеві війни, що характеризуються, з одного боку, впливом на інформаційну сферу супротивника, а з іншого — вживанням низки заходів щодо виявлення деструктивного та керівного кібервпливу противника та захисту власної інформаційної інфраструктури. Застосовувані при цьому засоби переважно мають за мету контроль та управління інформаційними ресурсами інших держав для зміни інформаційного забезпечення їхнього функціонування в потрібному напрямі.
Саме тому виняткової важливості набуває вивчення механізмів інформаційного впливу на особистість, групову та масову суспільну свідомість у межах як держави, так і бізнес-структур, громадських організацій, а також практичні розроблення щодо створення системи протидії такого роду впливам.
Наразі розроблено теорію, методологію, методи й технології інформаційного менеджменту, управління і протиборства. Накопичено багатий та успішний досвід практичного їх використання в інформаційних і мережевих війнах у бізнесі й політиці. Діапазон та інтенсивність застосування інформаційної зброї стали настільки великими, що є прецеденти досягнення перемоги у конфліктах лише завдяки її використанню, без застосування традиційних засобів збройної боротьби.
За цих обставин інформаційна сфера стає дедалі привабливішим об’єктом міждержавного протистояння з метою економічного, політичного, військового чи культурного тиску. Стає все очевиднішим, що майбутнє світової спільноти визначатиме володіння інформаційними ресурсами та інформаційною зброєю. Першість у розвитку інформаційної сфери суттєво позначається на розстановці політичних сил на світовій арені.
Останні досягнення в теорії ведення мережевих та інформаційних війн дають нові можливості для глобального маніпулювання суспільною свідомістю та глобального управління соціополітичними процесами. Мережеві технології та методи управління ними становлять основу мережевоцентричного міждержавного протистояння та створюють нові інструменти впливу на суспільну свідомість.
Арсенал інформаційної зброї, що накопичується та інтенсивно створюється різними країнами, може стати однією з головних загроз національній безпеці більшості країн у ХХI столітті.
У структурі сучасної інформаційної війни найменш вивченими є її латентні форми, що використовують різні форми маніпулювання суспільною свідомістю. Ці витончені форми впливу на свідомість у більшості випадків засновані на всемогутності та всесиллі слова, тож нерідко інформаційні війни переростають у вербальні, в яких слово є і зброєю, і територією, що відвойовується.
Маніпулювання свідомістю людини — це важлива складова інформаційних війн. Для досягнення поставленої мети агресор застосовує цілу систему маніпулятивних технологій, які спрямовані на різні верстви населення з урахуванням конфліктогенних чинників конкретної держави. Маніпулювання інформацією є інструментом управління масами й формування поведінкової моделі особистості.
До найбільш поширених напрямів маніпулювання суспільною думкою та суспільними настроями належать такі:
· маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;
· дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недовіри, підозри, загострення ворожнечі, боротьби за владу;
· провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійних зіткнень. Маніпулятори зазвичай організовують провокації та загострення протиріч між групами різних політичних поглядів чи етнічного походження;
· провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;
· зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;
· уведення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їхнього авторитету, дискредитація їхніх дій;
· ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій протесту й непокори;
· підрив міжнародного авторитету держави, її співпраці з іншими державами;
· створення чи посилення опозиційних партій або рухів;
· дискредитація фактів історичної, національної самобутності населення держави-мішені;
· створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини в суспільстві;
· зміна системи морально-етичних цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;
· перебільшення значення помилок, недоліків, наслідків хибних дій і некваліфікованих урядових рішень;
· представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші держави;
· формування передумов до економічної, духовної або військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;
· підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обороноздатності та бойового потенціалу держави-мішені;
· здійснення іншого деструктивного ідеологічного впливу.
При цьому інформаційно-мережевий вплив здійснюється здебільшого у прихованій формі та спрямований на компрометацію з подальшим усуненням з політичної арени національно-свідомої еліти держави-мішені, яка не розділяє і не підтримує ідеї маніпулятора — держави-агресора.
Латентні форми інформаційної війни — це не лише набір окремих технологій, а цілісна стратегічна парадигма впливу, що поєднує психологічні, соціальні та технічні компоненти. Маніпуляція інформацією діє на різних рівнях — від індивідуального сприйняття до масових настроїв — і має потенціал породжувати довготривалі зміни в політичній поведінці, культурних орієнтирах і економічних пріоритетах. Тому дослідження має переорієнтуватися від суто детективного виявлення фейків до системного розуміння механізмів створення та поширення маніпулятивних наративів.
Перехід від реактивної до проактивної політики інформаційної безпеки є необхідною умовою збереження суверенітету й соціальної згуртованості в умовах зростаючих інформаційних загроз. Лише комплексний підхід, що поєднує технології, правові механізми та людський капітал, може створити ефективний щит проти латентних форм маніпуляції.
Детальні аналітичні матеріали розкрито в монографії Ю. І. Когута «Сучасні технології гібридної війни», доступні на сайті Сідкон.
Починаючи з ХХ століття інформація почала виконувати невластиву їй функцію інструменту війни. Так, для розв’язання різних соціальних і міждержавних конфліктів все частіше використовується інформаційна сфера, що породжує такі явища, як міждержавне інформаційне протиборство та мережеві війни, що характеризуються, з одного боку, впливом на інформаційну сферу супротивника, а з іншого — вживанням низки заходів щодо виявлення деструктивного та керівного кібервпливу противника та захисту власної інформаційної інфраструктури. Застосовувані при цьому засоби переважно мають за мету контроль та управління інформаційними ресурсами інших держав для зміни інформаційного забезпечення їхнього функціонування в потрібному напрямі.
Саме тому виняткової важливості набуває вивчення механізмів інформаційного впливу на особистість, групову та масову суспільну свідомість у межах як держави, так і бізнес-структур, громадських організацій, а також практичні розроблення щодо створення системи протидії такого роду впливам.
Наразі розроблено теорію, методологію, методи й технології інформаційного менеджменту, управління і протиборства. Накопичено багатий та успішний досвід практичного їх використання в інформаційних і мережевих війнах у бізнесі й політиці. Діапазон та інтенсивність застосування інформаційної зброї стали настільки великими, що є прецеденти досягнення перемоги у конфліктах лише завдяки її використанню, без застосування традиційних засобів збройної боротьби.
За цих обставин інформаційна сфера стає дедалі привабливішим об’єктом міждержавного протистояння з метою економічного, політичного, військового чи культурного тиску. Стає все очевиднішим, що майбутнє світової спільноти визначатиме володіння інформаційними ресурсами та інформаційною зброєю. Першість у розвитку інформаційної сфери суттєво позначається на розстановці політичних сил на світовій арені.
Останні досягнення в теорії ведення мережевих та інформаційних війн дають нові можливості для глобального маніпулювання суспільною свідомістю та глобального управління соціополітичними процесами. Мережеві технології та методи управління ними становлять основу мережевоцентричного міждержавного протистояння та створюють нові інструменти впливу на суспільну свідомість.
Арсенал інформаційної зброї, що накопичується та інтенсивно створюється різними країнами, може стати однією з головних загроз національній безпеці більшості країн у ХХI столітті.
У структурі сучасної інформаційної війни найменш вивченими є її латентні форми, що використовують різні форми маніпулювання суспільною свідомістю. Ці витончені форми впливу на свідомість у більшості випадків засновані на всемогутності та всесиллі слова, тож нерідко інформаційні війни переростають у вербальні, в яких слово є і зброєю, і територією, що відвойовується.
Маніпулювання свідомістю людини — це важлива складова інформаційних війн. Для досягнення поставленої мети агресор застосовує цілу систему маніпулятивних технологій, які спрямовані на різні верстви населення з урахуванням конфліктогенних чинників конкретної держави. Маніпулювання інформацією є інструментом управління масами й формування поведінкової моделі особистості.
До найбільш поширених напрямів маніпулювання суспільною думкою та суспільними настроями належать такі:
· маніпулювання громадською думкою і політичною орієнтацією населення держави з метою створення політичного напруження та стану, близького до хаосу;
· дестабілізація політичних відносин між партіями, об’єднаннями та рухами з метою розпалення конфліктів, стимулювання недовіри, підозри, загострення ворожнечі, боротьби за владу;
· провокування соціальних, політичних, національно-етнічних і релігійних зіткнень. Маніпулятори зазвичай організовують провокації та загострення протиріч між групами різних політичних поглядів чи етнічного походження;
· провокування, застосування репресивних дій з боку влади щодо опозиції;
· зниження рівня інформаційного забезпечення органів влади й управління, інспірація помилкових управлінських рішень;
· уведення населення в оману щодо роботи державних органів влади, підрив їхнього авторитету, дискредитація їхніх дій;
· ініціювання страйків, масових заворушень, інших акцій протесту й непокори;
· підрив міжнародного авторитету держави, її співпраці з іншими державами;
· створення чи посилення опозиційних партій або рухів;
· дискредитація фактів історичної, національної самобутності населення держави-мішені;
· створення атмосфери бездуховності, негативного ставлення до культури та історичної спадщини в суспільстві;
· зміна системи морально-етичних цінностей, які визначають спосіб життя і світогляд людей;
· перебільшення значення помилок, недоліків, наслідків хибних дій і некваліфікованих урядових рішень;
· представлення свого способу життя як поведінки та світогляду майбутнього, які мають наслідувати інші держави;
· формування передумов до економічної, духовної або військової поразки, втрати волі до боротьби та перемоги;
· підрив морального духу населення і, як наслідок, зниження обороноздатності та бойового потенціалу держави-мішені;
· здійснення іншого деструктивного ідеологічного впливу.
При цьому інформаційно-мережевий вплив здійснюється здебільшого у прихованій формі та спрямований на компрометацію з подальшим усуненням з політичної арени національно-свідомої еліти держави-мішені, яка не розділяє і не підтримує ідеї маніпулятора — держави-агресора.
Латентні форми інформаційної війни — це не лише набір окремих технологій, а цілісна стратегічна парадигма впливу, що поєднує психологічні, соціальні та технічні компоненти. Маніпуляція інформацією діє на різних рівнях — від індивідуального сприйняття до масових настроїв — і має потенціал породжувати довготривалі зміни в політичній поведінці, культурних орієнтирах і економічних пріоритетах. Тому дослідження має переорієнтуватися від суто детективного виявлення фейків до системного розуміння механізмів створення та поширення маніпулятивних наративів.
Перехід від реактивної до проактивної політики інформаційної безпеки є необхідною умовою збереження суверенітету й соціальної згуртованості в умовах зростаючих інформаційних загроз. Лише комплексний підхід, що поєднує технології, правові механізми та людський капітал, може створити ефективний щит проти латентних форм маніпуляції.
Детальні аналітичні матеріали розкрито в монографії Ю. І. Когута «Сучасні технології гібридної війни», доступні на сайті Сідкон.